Віктор Варфоломійович Поліщук - Гірка правда

маленького добра немає, добро - завжди велике. Нема такого ліку, якого б один грам оздоровив смертельно хвору людину. А от частка грама миш'яку вбиває найздоровішого.

Оунівську ложку дьогтю сьогодні намагаються замішати в бочці вже встояного українського меду. Не можна до цього допустити. Стереотипи постають, між іншим, через брак знань історії народу. Саме це веде до схематичного мислення: німці - гітлерівці, росіяни - більшовики, українці - різуни, бандерівці. У цій праці ставлю собі завдання спричинитися до відфільтрування оунівської ложки дьогтю від української бочки меду, маючи надію, що вона спонукає інших українців до того ж.

Пишучи цю працю, я "не відкриваю Америку", хоч і маю надію багатьом відкрити очі на те, чого досі не зауважили дослідники проблеми польсько-українських відносин на Західній Україні під час II світової війни.

Весною 1992 року Ярослава Стецько, голова Проводу ОУН-б, сказала в Києві під час конференції націоналістів на тему "Український націоналізм - минуле, сучасне, майбутнє": Наш. український націоналізм - це антифашизм, антиімперіалізм, антиколоніалізм, антитоталітаризм... Я ж буду тут доказувати, що український націоналізм - це фашизм, імперіалізм, тоталітаризм, а навіть расизм.

Гадаю, що в цій праці дам переконливу відповідь на питання: хто, коли і чому почав на Західній Україні події, які вилились у масове вирізування поляків, беззахисного мирного населення.

Пишу цю працю, спираючись на засаду: народ має визнати вину, заподіяну своїми співвітчизниками. Досі поляки в основному визнали вину своїх співвітчизників, натомість не зробили цього українці. Пишу так, щоб не сказали:

І чого ти в оці брата свого скалку бачиш, колоди ж у власному оці не бачиш?

Або як ти скажеш до брата свого: дай вийму я скалку з ока твого, коли он колода у власному оці? - Матвія 7:3,4.

У праці цій - мій біль, мій сором за злочини моїх співвітчизників. Одна тільки розрада - їх, організаторів, ідеологів, було не так вже й багато, хоч свідомих виконавців злочинів було чимало, а ще більше було тих, кого втягнули в безодню кровопролиття. Метою праці не є спричинитися притягнути до кримінальної відповідальності численні ряди членів УПА, інших формацій ОУН. Вони бо, коли приглянутися до них, самі стали жертвами. Однак не можна не засудити ідеологів, організаторів, теж свідомих сьогоднішніх апологетів злочинного українского націоналізму-фашизму.

Засудити - не означає покарати. Та й не карають же у вільній Україні більшовицьких злочинців: лікарів психіатрів, котрі запроторювали здорових людей до "психушок", тих, хто наказував нищити цвіт нашого народу -Василя Стуса і йому подібних. І, мабуть, нема вже кого з-посеред націоналістичних убивників карати, гадаю, що Деяких з-посеред них сама доля покарала, якщо в них були якісь залишки того, що називаємо совістю. Вона, совість, мучила й надалі мучить їх на старості літ. Адже вони торкаються теплих рученяток своїх онуків і пригадують, що позбавляли життя таких малих істот. А в кого совісті не було, тому ніяка кара тепер уже не поможе. Хоч іншої думки у подібній справі дотримується ярий націоналіст, на диво -лікар, Степан Хмара. Він в інтерв'ю для преси сказав: ... я керуюся не почуттям помсти, а потребою справедливості. Адже є велика моральна проблема - будь-яке непокаране зло породжує ще більше зло. Поки воно не покаране - відсутня гарантія, що таке зло не повториться?

Ця думка Степана Хмари не відноситься до злочинів ОУН-УПА, тільки до органів "правосуддя", хто над ним знущався. Цікаво було б знати думку Степана Хмари - чи він застосував би свої слова також до вбивців поляків? Мабуть, ні, в нього в цих справах подвійна мораль, характерна всім "теоретикам" українського націоналізму, котрі з одного боку домагаються (і правильно!) покарання злочинців з КДБ, а з другого боку виправдовують злочини УПА, фальшують факти.

Праця, хоч задумана тема досить вузька, не може обмежитись доказами фактів народовбивства. Вона мусить сягнути до причин постання ОУН, до її формування, розвитку, щоб правильно прослідкувати безпосередні й найголовніші причини народовбивства. Зрозуміло, що, з огляду на предмет, родовід ОУН буде подано в скороченій формі. У такій же формі буде подано сучасний організаційний стан ОУН, трьох, неначе, окремих організацій.

Висловлюю надію, що в умовах незалежності України, коли відкрилися або відкриються досі недоступні архіви КДБ, українські історики займуться темою вбивств оунівцями українців, євреїв, росіян, щоб дати повну картину того, що діялося на очах сучасних нам людей. Розкриття злочинів ОУН-УПА - таке ж важливе, як розкриття більшовицьких і нацистських злочинів.

Метою цієї праці є також намагання перешкодити відродженню українського націоналізму. Був час, коли я, з болем у серці, примирився з тим, що було, намагався забути зло, скоєне українськими націоналістами. А тепер бачу, що це зло відроджується. Тому й не можу надалі мовчати.

Був час розкидати каміння, тож, гадаю, має настати час його збирати. Існує бо потреба правди. Це - треба сказати. Бо гірка правда краще лікує, ніж солодка брехня.

Восени 1992 р. приїхала до Торонто колишня наша сусідка з Дубна, українка Віра Корецька. В розмові зі мною вона повторила думку простого селянина з-під Дубна: ОУН- УПА так зганьбила наш український народ, що цієї плями з нас уже ніколи не змити. А я кажу: 3 українського народу можна і треба цю пляму змити, сказавши правду про злочини ОУН-УПА. Не весь бо народ був винен, а невелика його частка.

Розділ 2
Тема і автор

Я завжди звертав увагу не тільки на те що написане, але й на те хто написав. На тему ОУН-УПА, їхньої злочинності і вчинених злочинів, написано багато, зокрема ж польськими авторами. На цю тему писали також українські радянські автори, та вони звертали здебільшого увагу на антибільшовицький терор ОУН-УПА, крім цього вони у своєму писанні були обмежені вимогами партійної ідеології. Вважаю, що читач має право знати ті деталі з