Віктор Варфоломійович Поліщук - Гірка правда

як для японців Курильські острови, і як для поляків Катинь. Поки українці не визнають виразно і, мабуть, офіційно вини за злодіяння невеликої частини свого народу, Доти не буде, не може бути щирого порозуміння. Без того визнання поляки не забудуть мордів, як вірмени не забули туркам різанини своїх співвітчизників у 1915 році. А забудуть, переболіють, коли, як і німці визнали вину гитлеризму, ми визнаємо вину ОУН-УПА. Не було б, здається, важко це зробити, коли б ті злочини не пов'язувалися безпосередньо з потребою засудити ідеологію ОУН, якої "збройним рам'ям" (термінологія ОУН-б) була УПА.

Тим часом всі три фракції ОУН надалі, і щораз наполегливіше, захищають цю ідеологію. Цю ідеологію, дії УПА, захищають, як видно, навіть такі діячі демократичних сил на Україні, як Іван Драч, котрий пожертвував 1.000 карбованців на пам'ятник УПА на Рівенщині.

Згадка про відношення Івана Драча до ОУН і УПА не просто інформація, це - тривожний симптом того, що починає діятися на Україні. Відношення українських письменників до українського націоналізму не може не викликати тривоги, воно не сприяє нормалізації між Україною і Польщею. Мені не зовсім зрозуміло, чи Іван Драч й іже з ним не розуміють суті українського націоналізму (а повинні б збагнути його злочинну суть), чи теж їхнє ставлення до ОУН подиктоване коньюнктурністю. Вони, деякі українські неначе й демократи, захищають ідеологію, яка давно зазнала поразки на політичній арені Європи: Німеччина А. Гітлера, Італія Б. Муссоліні, Іспанія ген. Франко, Португалія Салазара. Пов'язані з тими країнами й прізвищами рухи, ідеології давно вже народи викинули на смітник історії, народи позбулися тоталітарної влади більшовиків. А на Україні фашистська ідеологія ОУН відроджується, ставлять пам'ятники Є. Коновальцеві, С. Бандері.

Ні! Український народ не заражений націоналізмом, його, націоналізм, намагаються насадити на Україні. Навіть найчесніші, як от Олесь Гончар, не наважуються на явне засудження націоналістичної потвори. А йдеться ж про невеликий відсоток репрезентантів українського націоналізму, котрі розпоряджають мільйонами доларів, внесених чесними українцями на національні, а фактично на націоналістичні цілі. Йдеться про тих - з-за Океану, з Мюнхена. В них, повторюю, гроші. Гроші, які не в одного викликали прискорене биття серця, а які по суті не є великими грішми. І ось тепер, спостерігаючи відьомський бал ОУН на Україні, я побоююся, що поляки справді подумають, що всі українці - різуни.

Тим часом, знов повторюю, йдеться про невеликий відсоток українців з-під знаку ОУН, які спричинилися до необгрунтованого в поляків негативного стереотипу українця-різуна. Тому ще раз вернуся до справи стереотипів.

Закріплена, утривалена громадська думка - це сила, яка впливає не тільки на долю окремих людей, а й, іноді, на державну політику. Всі знаємо, що коли до людини в селі "прилипне" якесь прозвисько, то воно за нею залишається аж до смерті, інколи переходить і на дітей. Ці факти відзначає література, зокрема українська, в якій часто зустрічаємо визначення персонажу за ім'ям і прізвищем, доповнене "по-вуличному". Тому не можна нехтувати явищем стереотипів, тим більше, коли вони негативні, і тим більше, коли вони не виправдані об'єктивністю. З боку євреїв "прилипла" до українців назва "погромщики", в очах пересічного поляка українець, - це різун. Треба бути свідомим того, що з громадською думкою боротися важко, тим важче, коли хоч в деякій мірі вона, громадська думка, виправдана.

Розгляньмо коротенько справу стереотипу українця, який сформувався у євреїв і поляків. Насамперед треба сказати, що ці уявні стереотипи - вельми кривдячі для українців, як для народу. Бож, хоч і були єврейські погроми (ніде правди діти), то вони були інспіровані ворожими українському народові силами, в тих погромах брало участь, як правило, шумовиння, яке є в кожному народові. Свідомі, об'єктивні євреї погодяться з тим, що погроми євреїв, коли йдеться про українців, то це справа саме шумовиння суспільства, або ж зовсім несвідомого елементу, який дав себе підбурити недругами нашого народу. Власне розкриття тих ворожих нам сил повинне б бути предметом дослідів українських істориків. А тим часом вони, як правило, обмежуються до заперечення фактів. Самим запереченням багато вдіяти не можна, зокрема не можна вплинути на зміну громадської думки.

Були ж факти звірячих масових убивств мирного й беззахисного польського населення, вчинені руками часто зовсім несвідомих українців. Організаторами тих мордів була ОУН. Це - гірка правда. І треба сьогодні, коли постала незалежна Україна, спричинитися до вияснення, що участь у тих звірствах кільканадцяти, чи навіть кількадесяти тисяч українців, це становить не більш 1/3 відсотка від цілого народу. У 1943 р. УПА нараховувала максимум 40 тисяч вояків і мала коло 60 тисяч помічників - селян, разом, отже, було їх 100 тисяч. Тоді на цілій Україні жило ЗО міл. українців, а в Західній Україні 5 міл. Це означає, що ОУН-УПА становила 1/3% всіх українців або 2% від українців Західної України. То чому ж українські політичні діячі вільної вже України не йдуть на те, щоб відмежуватися від злочинів? Чому не пишуть, не говорять про кривду, яку заподіяла українському народові ОУН? Чому не наводять аргументи, що, говорячи про позитиви чи негативи якогось суспільства, треба керуватися масовістю і масштабами явища, типовою поведінкою більшості, а не поведінкою релятивно невеликої групи народу? Для оцінки українського народу кількість і часова обмеженість діяльності ОУН, в історичних масштабах, це спавді релятивно незначущі явища, хоч вистачило українських рук, аби по-звірськи вбити щонайменше сто тисяч беззахисних поляків, в тому й дітей, жінок, стариків.

Українська політична й письменницька еліти мають багато аргументів на виправдання народу. Народу, а не жменьки злочинців, які намагалися виступати від імені цілого ураїнського народу. Коли, наприклад, говоримо про екстермінацію, тобто масове винищування євреїв, то не можемо забувати й про те, що й серед євреїв були гітлерівські вислужники, що була єврейська поліція в гетто, що деякі "Юденрати" відіграли неславну роль. Проте слід тут на виправдання єврейських вислужників сказати, що вони опинилися в екстремальній ситуації, вони, видаючи на смерть своїх співвітчизників, рятували на деякий час себе.

Я свідомий того, що ложка дьогтю псує бочку меду. Тією ложкою дьогтю в українській бочці меду була УПА. Україна в моїй уяві, це цілющий світ краси. А ОУН-УПА - крапля яду. Зло діє навіть тоді, коли воно в маленьких дозах. А