Ігор Михайлович Забєлін - Долина Чотирьох Хрестів

Те, що ми побачили через кілька хвилин, ще більше здивувало нас. Металічний голос чітко й безпристрасно вимовив: «Долина Чотирьох Хрестів». Ми сподівалися побачити на екрані долину, але хроноскопу це виявилося не під силу: неясне зображення раптом зникло, і на екрані з’явився Зальцман. Він записав у зошиті: «Порятунку нема; приголомшений тим, що трапилося, сховав щоденник…» Потім Зальцман почав крокувати, притримуючись весь час одного напряму, але звідки і куди він ішов — ми ніяк не могли зрозуміти. Хроноскоп мовчав, а на екрані пробігали дивні зеленуваті хвилі, і в нас склалося враження, що електронний «мозок» хроноскопа зіткнувся з непосильним завданням. Нарешті металічний голос повільно, ніби неохоче, вимовив: «Поварня».

— Ну, звичайно! — вигукнув я. — Так називають хатки на півночі.

Та хроноскоп, очевидно, цього «не знав» — зображення хатини на екрані не з’являлося.

Берьозкін вимкнув хроноскоп і роз’яснив у завданні, що таке «поварня». Після цього на екрані виникла невелика плосковерха хатина, і Зальцман почав свій шлях од неї: «Північний захід, — вимовив хроноскоп, — сто сорок». Зальцман усе йшов і йшов, і ми зрозуміли, що «сто сорок» — це кількість кроків. Потім пролунали слова: «Річка, левада». Зальцман зупинився і зробив запис у зошиті. Мабуть, він записав цифри і ці слова. На екрані виникло туманне зображення річки, а потім і лісу. Після короткої паузи металічний голос сказав: «Звалена тополя, коріння», і ми побачили величезну тополю, вивернуту бурею разом з корінням.

— Марення, — категорично заявив Берьозкін. — Дія відбувається за полярним колом, в тундрі, а тут — українські левади, гігантські тополі! Доведеться повторити завдання.

— Ні, завдання повторювати не доведеться, — заперечив я. — Хроноскоп з дивовижною точністю поновив картину. Зальцман заховав щоденник за сто сорок кроків на північний захід від поварні, в леваді, під корінням зваленої бурею тополі!

— Але ж там немає ніяких левад і тополь! Це ж Чукотка.

— Є, і це знають усі географи: в долині ріки Анадир і деяких її приток збереглися так звані «острівні ліси». І на південь, і на північ від басейну Анадиру — тундра, а в долинах рік ростуть справжні ліси з тополі, верби-кореянки, модрини, берези… Це якраз і є доказом точності розшифрування запису і правильності ілюстрування його хроноскопом!

— Все це схоже на чудеса, — задумливо проказав Берьозкін. — Знаєш, коли я заплющу очі, мені часом здається: ніякого хроноскопа не існує, все це ми десь вичитали, почули або ж нафантазували самі..! Настав час діяти енергійно. Данилевський обіцяв нам допомогу. Попросимо літак і вилетимо на Чукотку. Згода?

— Звичайно.

Проте, перш ніж вилетіти на Чукотку, ми віддали аркуш на дослідження спеціалістам. Після ретельного аналізу вони підтвердили, що, крім добре видимого тексту, на ньому є дуже слабкі сліди іншого запису; хтось писав на попередній сторінці, і текст відбився на тій, що потрапила до нас. Ми не звернули б уваги на ці сліди, але електронні «очі» хроноскопа розгледіли їх і розшифрували. Спеціалісти частково поновили запис, і ми переконалися, що він зроблений твердим почерком, зовсім не схожим на почерк Зальцмана… Більше того, аркуш піддали дактилоскопічному аналізові, і було встановлено, що поряд з нашими відбитками пальців збереглися відбитки пальців ще двох осіб.

де розповідається про повідомлення з Іркутська, про те, як була організована перша експедиція хроноскопістів і що вдалося нам дізнатися в Іркутську про долю Розанова.

Про перші результати розслідування ми повідомили Данилевського, а він доповів про них на Президії Академії Наук. Ми теж були на засіданні і висловили свої міркування з приводу дальших планів. Наші пропозиції прийняли і через деякий час в розпорядження хроноскопічної експедиції надали літак. Ми могли летіти на Чукотку негайно, але затрималися майже на місяць. Здається, я не згадував, що хроноскоп, незважаючи на складність і майже неймовірну чутливість, за розмірами був зовсім невеликий… Проектуючи його, Берьозкін поставив за мету зробити прилад, так би мовити, портативним. Звичайно, носити його з собою в буквальному розумінні слова ніхто з нас не міг, але перевезти літаком чи автомашиною можна було легко. Однак поза стінами інституту обчислювальних машин хроноскоп потребував допомоги деякої додаткової апаратури. Монтаж її і затримав нас у Москві.

Шкодувати нам не довелося. По-перше, настало літо. А по-друге… По-друге, ми одержали несподівану звістку з Іркутська. Один із співробітників краєзнавчого музею, чудовий знавець Сибіру, якому показали запит Академії в міський архів, у приватному листі повідомив нас, що про експедицію Жильцова він нічого не знає, зате йому добре відоме ім’я Розанова — більшовика і червоногвардійця, який боровся за Радянську владу, проти Колчака. Якщо це той самий Розанов із експедиції Жильцова, писав наш добровільний помічник, то про нього ми зможемо дістати в Іркутську точні відомості…

Ось чому наш експедиційний літак, з хроноскопом на борту, зробив спеціальну посадку в Іркутську…

Ентузіаст-краєзнавець зустрів нас на аеродромі. Міська Рада прислала нам машину, чомусь полуторку (напевне, товариші вирішили, що ми негайно перенесемо на неї хроноскоп), і наш помічник запропонував поїхати до Розанова. Він сказав це так, наче Розанов був живий.

— На жаль, ні, — відповів краєзнавець, коли я перепитав його. — Живий він тільки