Микола Гоголь - Скорочено Мертві душі

з кишені папірця, поклав його перед Іваном Антоновичем, якого той зовсім не помітив і накрив його зараз же книгою. Потім Чичиков і Манілов підійшли до голови. У нього саме сидів Собакевич. Голова прийняв Чичикова в обійми, і кімната присутствія наповнилася поцілунками. Голова, здавалось, уже був повідомлений Собакевичем про купівлю, бо почав вітати, що спочатку трохи збентежило нашого героя, особливо, коли він побачив, що і Собакевич і Манілов, обидва продавці, з якими справу було полагоджено келейно, тепер стояли разом віч-на-віч. Проте він подякував голові і, звернувшись зразу до Собакевича, спитав, як здоров'я. Той сказав, що не хворів ще ніколи і навіть пожалівся: "…хоч би тобі горло заболіло, болячка, або чиряк вискочив... Ні, не на добро! колись доведеться поплатитися за це".

Чичиков витяг з кишені листа від Плюшкіна і передав голові. Той, розпечатавши, скрикнув: "А! від Плюшкіна. Він ще й досі животіє на світі. От доля, адже який був розумний, багатющий чоловік! а тепер..." "Собака, — сказав Собакевич, — Шахрай, усіх людей переморив голодом". Голова прочитав лист і сказав, що буде повіреним Плюшкіна. Чичиков попросив уладнати сьогодні усі ці справи. Голова пообіцяв усе зробити, але потім усі мали відсвяткувати купівлю.

Собакевич наказав Івану Антоновичу скликати усіх свідків: "Пошліть зараз же до прокурора, він людина гуляща і, певно, сидить дома, за нього все робить стряпчий Золотуха, найбільший хапуга в світі. Інспектор лікарської управи, він теж людина гуляща і, певно, вдома, якщо не поїхав кудись грати в карти, та ще тут багато є, хто ближче, Трухачевський, Бегушкін, усі вони даремно обтяжують землю!".

Чичиков брехав приятелям, що купує усіх селян на вивід, бо повезе їх у Херсонську губернію, там має землі, річку, став. Собакевич уже здогадувався, що усе це брехня. Поки тривали розмови, почали помалу з'являтися свідки. Багато з них були зовсім незнайомі Чичикову. Купчі були записані, помічені, занесені в книгу й куди слід. Коли все покінчили, голова сказав, що тепер залишається тільки покропити покупочку. Голова сказав, що сам усе організує, і тому усі рушили до поліцеймейстера.

Поліцеймейстер був чудотворець: тільки почув він, у чім річ, в ту ж мить гукнув квартального і, здається, тільки два слова шепнув йому на вухо, та додав тільки: "розумієш!", а вже там, у другій кімнаті, протягом того часу, що гості різались у віст, з'явилася на столі білуга, осетри, сьомга, ікра паюсна, ікра свіжопросольна, оселедці, севрюжки, сири, копчені язики й балики, це все і було з боку рибного ряду. Потім з'явились додатки з хазяйського боку, вироби кухні.

Поліцеймейстер був до певної міри батько і благодійник у місті. Він був серед горожан зовсім як у рідній сім'ї, а до крамниць та гостинного двору навідувався, як до власної комори. Важко було навіть і вирішити, чи він був створений для місця, чи місце для нього. Справа була так поведена розумно, що він одержував удвоє більше прибутків проти всіх своїх попередників, а тим часом заслужив любов усього міста. Купці перші його дуже любили, саме за те, що не гордий; і справді, він хрестив у них дітей, кумався з ними, і хоч дер із них часом сильно, але якось надзвичайно вміло.

Усі гості засіли за стіл і почали їсти й пити. Тостам не було числа. Перший тост був випитий за здоров'я нового херсонського поміщика, потім за благоденство селян його і щасливе їх переселення, потім за здоров'я майбутньої дружини його красуні, що зірвало приємну посмішку з вуст нашого героя. За недовгий час усім зробилось весело надзвичайно. Чичиков ніколи не почував себе в такому веселому настрої. Він уявляв себе вже справжнім херсонським поміщиком. Після святкування він поїхав до себе в гостиницю. Побачивши, що пан п'яний, Селіфан і Петрушка теж пішли до будинку, що був навпроти гостиниці, і ввійшли в низенькі двері, що вели майже в підвал, де вже сиділо багато всяких. Що робили там Петрушка з Селіфаном, Бог їх відає, але потім вони ледве добралися додому і лягли спати разом: Селіфан забув, що мав спати у конюшні.

Незабаром заснула вся гостиниця. Тільки в одному віконці було світло. У тій кімнаті жив якийсь прибулий з Рязані поручик, дуже, мабуть, охочий до чобіт, бо замовив уже чотири пари і безперестанку примірював п'яту.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ГЛАВА VIII

Покупки Чичикова стали предметом розмов у місті. Пішли поголоски, чутки, міркування про те, чи вигідно купувати на вивід селян. Багато було таких, що співчували Чичикову, і труднощі переселення такої величезної кількості селян їх надзвичайно лякали. Дехто навіть переказував свої поради Чичикову. Пішли чутки, що він мільйонщик. Жителі міста полюбили Чичикова ще сердечніше. Його просили лишися у місті ще хоч на тиждень. Чичиков справив на дам надзвичайне враження. Дами міста N одягалися з великим смаком, їздили по місту в колясках, як веліла остання мода, позаду похитувався лакей. Вони намагалися накапостити одна одній, де було можна. У поведінці дами міста N. були строгі, сповнені благородного обурення проти всього порочного і всяких спокус, карали без усякого жалю всякі слабкості. Якщо ж між ними й траплялося яке-небудь те, що зветься друге-третє, то воно траплялося потай, так що не давалося ніяк узнати, що трапилося. Та коли заглянути глибше, то, звісно, відкриється багато інших речей. Але обмежившись видимою стороною, будемо продовжувати.

Одна дама в листі запросила Чичикова в пустелю, де ніхто їх не турбуватиме. Ніякого підпису не було. У postscriptum було тільки додано, що його власне серце мусить відгадати, хто вона, і що на балу в губернатора, який має бути завтра, буде присутній сам оригінал. Це дуже його зацікавило. В анонімі було так багато принадного і збуджуючого цікавість, що він перечитав