Вільям Шекспір - Ромео і Джульєтта

цьому вітанню
пристойний. Не негідник я — тому
прощай. Мене, я бачу, ти не знаєш.
Тібальдо
Ні, хлопче, цим не вимовиш ти шкоди,
що учинив мені. Виймай меча.
Ромео
Я протестую, бо тебе не кривдив,
бо більш люблю тебе, ніж ти гадаєш,
покіль не відаєш причин любови.
То ж, Капулетті мій, чиє ім’я
люблю, як власне, цим задовольнися.
Меркуціо
О, цей безчесний, тихий, підлий послух!
Alla stoccata* геть його знесе.
Тібальдо, щуролове, йдеш зо мною?
*Alla stoccata (іт.) — укол.
Тібальдо
Що ти від мене хочеш?
Меркуціо
Добрий королю котів, нічого, тільки одне життя з твоїх дев’яти. З цим вчиню зараз по-своєму, а інші вісім, залежно від того, як ти поведешся після цього зо мною, битиму, поки потрощу. Виймай же свого меча з піхви за вуха, та швидше, а то мій буде коло твоїх вушей перше, ніж ти виймеш свого.
Тібальдо
(виймаючи меч)
Я жду вас.
Ромео
Меркуціо, здійми рапіру вгору.
Меркуціо
Нум, синьйоре, ваше passado.
Б’ються.
Ромео
Бенволіо, виймай, з рук зброю виб’єм! Сором вам, синьйори, отямтеся! Меркуціо! Тібальдо! Заборонив у місті битись герцог, Меркуціо, чекай! Спинись, Тібальдо!
Виходить Тібальдо зі своїми прибічникам.
Меркуціо
У мене рана.
Чума обом домам! Кінець мені.
Так і пішов без кари?
Бенволіо
Що з тобою?
Меркуціо
Лише подряпина — та досить з мене.
Де паж мій? По хірурга йди, ледащо.
Паж виходить.
Ромео
Тримайся, хлопче: рана запевне невелика.
Меркуціо
Ні, вона не така глибока, як колодязь, і не така широка, як церковні двері. Але досить і такої, вона своє візьме: одвідай мене завтра, і ти побачиш, який буду я покійний. Я поперчений, далебі, для цього світу — чума на обидва ваші доми!— Побий господь! Собака, пацюк, миша, кіт — отак удряпнути чоловіка до смерти! Хвалько, шахрай, негідник, що б’ється по книзі аритметики! Якого біса вмішався ти проміж нас? Мене поранено в тебе під рукою.
Ромео
Я думав як краще.
Меркуціо
Бенволіо, веди мене до хати,
бо я впаду. Чума обом домам!
Черві зробили страву з мене!
Я маю, та ще й добре. Хай чума!
Виходять Меркуціо й Бенволіо.
Ромео
Цей лицар — родич герцога близький
і друг мій — тут прийняв смертельну рану
за мене. Слава сплямлена моя
обмовою Тібальдо, що годину
тому був брат мені. Джульєтто люба,
я став жіночним від краси твоєї
й відваги сталь пом’якшала в мені.
Бенволіо повертається.
Бенволіо
О, друже мій, Меркуціо вже мертвий.
Злетів за хмари дух його відважний,
що рано так цим світом згордував.
Ромео
Цей чорний день віщує інших зграю.
Що цей почав, ті доведуть до краю.
Тібальдо вертається.
Бенволіо
Тібальдо лютий знов іде до нас.
Ромео
Живий? Коли Меркуціо погас!
На небо знов, зичливосте, вертайся,
хай вогнеока лють мене веде!
Приймай назад негідника, Тібальдо,
що дав допіру, бо витає в нас
над головами лицарська душа,
ждучи твою собі до товариства.
Хоч ти, хоч я, хоч разом підем з нею.
Тібальдо
Ти, клятий хлопче, тут братався з ним,
то ж з ним і підеш!
Ромео
Ось що нас розсудить!
Б'ються. Тібальдо падає.
Бенволіо
Ромео, геть, скоріш!
Містяни зрушились, Тібальдо вбитий.
Не стій же пнем: тебе засудить герцог
на смерть, як схоплять. Геть! Скоріш! Тікай!
Ромео
Я блазень у фортуни.
Бенволіо
Чом стоїш?
Ромео виходить.
Входять городяни та інші.
1-й городянин
Де зник той, що Меркуціо убив?
Куди побіг Тібальдо душогуб?
Бенволіо
Тібальдо тут лежить.
1-й городянин
Ходім, синьйоре:
іменням герцога велю,— скорись
Входить герцог з почтом, Монтеккі, Капулетті їхні жінки та інші.
Герцог
А де нікчемнії привідці бою?
Бенволіо
Пресвітлий князю, я відкрию всіх,
що цей жахливий учинили гріх.
Це той, кого Ромео вбив. Покійник
і є Меркуціо твого убійник.
Синьйора Капулетті
Тібальдо, небоже! О, сину брата!
О, князю! Мужу! Небоже! Проллята
кров родича мого! О, князю мій —
за нашу кров Монтеккі кров пролий!
О, небоже!
Герцог
Бенволіо, хто бучу цю зчинив?
Бенволіо
Тібальдо, що його Ромео вбив.
Ромео тихо з ним повівсь, казав,
що битись нізащо, твою високу
неласку нагадав — та й цим не міг він,
хоч мовив тихо і схиляв коліна,
з нестриманим Тібальдо замиритись,
що був глухий до миру й гостру сталь
Меркуціо в одважні груди справив.
Той, теж гарячий, стрів його так само —
й з вояцьким глумом лівою одбив
холодну смерть, а правою послав
її Тібальдо, що ударом спритним
оборонивсь. Гукнув Ромео вголос:
"Стривайте, друзі!" — й швидше, ніж язик,
його рука страшні одбила леза; —
він втрутився. Та під його рукою
Тібальдо завидющим лезом влучив
Меркуціо хороброго й утік.
Та знов прийшов невдовзі до Ромео,
що помстою горів. Їх бій спахнув,
як блискавка. Бо, поки меч я вийняв,
щоб розвести їх, вже Тібальдо вбито.
Ромео повернувся й зник по цім.
Що правда це — ручусь життям своїм.
Синьйора Капулетті
В нім кров Монтеккі. Кревна приязнь в’яже
його до роду, він неправду каже.
Їх з двадцять билося в бою цьому —
й всі вкоротили віку одному.
Благаю суду, княже мій, швидкого:
Ромео вбив Тібальдо — смерть на нього.
Герцог
Тібальдо вбив Меркуціо. Хто й де
за кров цю дорогу одвіт складе?
Монтеккі
Ромео ж — друг Меркуціо. Завзятий,
він те скінчив, що мав закон кінчати:
життя Тібальдо.
Герцог
От за цей злочи́н
негайно піде у вигнання він.
Мене обходить ваша злість затята,
бо кров моя за вас тепер проллята.
Таку на вас я накладу пеню,
щоб знали ви, як лити кров мою.
Тепер не приверну я послухання,
не викуплять ні сльози, ні благання.
Тому й не треба їх. Ромео хай
від смерти утікає в інший край.
А ви шануйтеся. Візьміть це тіло.
Діла прощати злії — злеє діло.
Виходять.

СЦЕНА 2
Кімната в домі Капулетті.
Входить Джульєтта.
Джульєтта
Скоріш летіть, полум’яногі коні,
до Фебового дому! Хай на захід
візниця-фаетон вас поганяє
й негайно хмарну ніч на світ несе.
Спускай завісу темну, ніч кохання,
щоб око не змигнуло, як Ромео,
небачений, прийшов у ці обійми.
Коханці таїнства любовні чинять
при світлі власної краси. Коли ж
любов сліпа — їй личить ніч. —
Приходь же у строгих, чорних шатах, пані ніч,
навчи програти виграшний цей заклад
за два незаплямовані дівоцтва.
Сховай під кобень кров мою знеможну,
нехай кохання дике, осмілівши,
в любові вірній тільки скромність бачить.
Йди, ніч, і ти, Ромео, день вночі,
бо ляжеш ти на крилах ночі білий,
мов перший сніг у ворона на спині.
Йди, ніч ясна, йди, люба, темнолиця,
віддай мою Ромео: а коли
умре він — ти розсип його зірками,—
і так прикрасить він обличчя неба,
що в ночі світ увесь кохатись буде,
забувши кланятись палкому сонцю.
Купила дім любови, але ним
не володіла. Продана — нікому
ще втіхи не дала. Такий докучний
цей день, мов ніч проти якого свята
дитині, що нове одіння має
й не може одягти. А! Мамка йде.
Входить мамка, з вірьовками.
З новинами вона. Лише сказати
ім’я Ромео — то небесна мова.
Які новини? Що це? Ті вірьовки,
що милий наказав дістати?
Мамка
Так, вірьовки.
Кидає їх.
Джульєтта
Ой лишенько! Чого ти ламлеш руки?
Мамка
Нещасний день! Він мертвий, мертвий, мертвий!
Пропали ми, пропали, синьйорино!
Нещастя! Він пропащий, вбитий, мертвий!
Джульєтта
Чи може небо так знущатись?
Мамка
Ні,
але Ромео може. О, Ромео!
Та хто б же міг помислити? Ромео!
Джульєтта
Що ти за демон, що мене так мучиш?
З такої муки заревло б і пекло.
Ромео вбив себе? Скажи лиш "так",
І слово це мене отруїть гірше,
ніж погляд василиска смертодайний.
З тим "так" життя такого я не хочу,
коли таке із тим, про кого "так"
ти кажеш. Так промов же — так, чи ні —
і цим ти долю вирішиш мені.
Мамка
Я рану бачила в грудях у нього —
спаси його Господь — на власні очі.
Нещасний труп, нещасний труп кривавий,
блідий,