Пітер Акройд - Клеркенвельські оповіді

тебе в кості» доповнилися новою — «Клянуся серцем Божим, піду на гулянку». Гамо стирав частину невдало намальованої фігури за допомогою шматка шкіри в'яленої рибини, коли до сараю тихо ввійшов Ексмю.

— Це крихкий світ, Гамо. — Він став у парубка за плечем, дивлячись на його роботу. — Холодний світ.

— Це холодна ніч.

— Є місто горланів — і місто Господа. Той чоловік був із горланів.

— Зубник?

— Тепер він мешкає у пеклі.

— Ви хочете сказати, що він мертвий?

Ексмю поклав руки на плечі Гамо.

— Коротше не скажеш. — Гамо нізащо б не здогадався й навіть не запідозрив, що Ексмю каже неправду. Зубодер вижив, причому тої самої миті він розповідав про напад у таверні «Прудкий пиріжник». — Його тіло підібране й наразі лежить у Залі цирульників-хірургів на славу його ремесла. Нам доведеться тримати тебе в таємниці й нікуди не випускати, допоки його не поховають.

Гамо хитнувся на табуреті.

— Чому? Чому я не належу до життя доброго люду?

— Якого доброго люду? Світ повен злодіїв. — Ексмю відчув украй незвичну для себе жалість. — Не занепадай духом. Твій кращий друг досі живий.

— Хто?

— Ти.

Від цих слів Гамо сплакнув, потім розсміявся.

— Тож я народився самотнім і таким і зостався.

— Ти не самотній. Ти входиш до царства блаженних.

* * *

Гамо чув, як Ексмю викладав Річардові Мароу таємну релігію. Він недовірливо слухав, як чернець розповідав тесляреві, що Христос не добровільно пожертвував собою на хресті, а став жертвою змови між двома іншими членами Трійці. Чув він і їхні дебати про природу долі та провидіння. «Отже майбуття приходить завдяки долі», — сказав тоді Мароу.

* * *

Гамо пригадав це зараз, сидячи на табуреті з риб'ячою шкірою в руці, та звернувся до Ексмю:

— Тож усе передречене провидінням?

Це був відносно новий спір, розпочатий оксфордськими богословами. Останніми роками чимало людей впали у відчай від думки, що вони приречені й ніщо в світі не здатне відвернути долю, яка на них чекає. Деякі самобичувалися, готуючись таким чином до майбутньої кари. Це стало настільки серйозною проблемою, зокрема поміж духовенства, що папа видав енцикліку проти гріха зневір'я. Уявлення про провидіння та позачасовість Бога викликало відчуття безнадії та байдужості. А втім для інших та сама доктрина була приводом тішитися; вони не відчували відповідальності за свої дії, тож могли грішити без розкаянь. Вибір між раєм і пеклом не належав їм, вони ніяк не могли вплинути на кінцевий результат, а отже, могли діяти — або утримуватися від дій — цілком безкарно.

— Хіба я знищив зубодера через провидіння чи долю?

— Усе буде гаразд.

— Себто пак?

— Не ходи й не виїзди з Варфоломія без моєї прямої вказівки.

Тоді Ексмю залишив його, і Гамо Фулберд повернувся до свого пергаменту. Аж раптом він опустив голову на стіл і розридався, волаючи до невимовної милості Божої.

Розділ третій
Оповідь купця

Досвіток прийшов на вулицю Св. Івана тихо. Самотня свиня прошкандибала Сцяною алеєю, уникнувши ока нічного сторожа, і в одному з багатьох скромних помешкань, що вишикувались обабіч боків вулиці, пронизливо заголосило немовля. Галантерейник Радульф Страго тільки-но зібрався встати з ліжка, поки його дружина не прокинулась. Йому наснився кошмар, у якому він сказав своїй матері: «Я дам тобі два ярди лляної тканини обгорнути тіло, коли тебе повісять». Навіть уві сні він знав, що вона мирно померла три роки тому, переївши полуниць, У його сні пішов густий лапатий сніг, схожий на жмути вовни. Він силився розігнати сніжинки мухобійкою, але тоді вовна перетворилася на шматки бобрику й сукна. Він прокинувся в поту, але як практичний чоловік, чиї думки відразу повернулися до сьогоднішніх справ, купець відкинув ці видива як химери. Судомне бурління у нього в шлунку не проходило; він не мав сумніву, що треба буде лишень гарно прокакатися, але корчі сиділи в нутрощах, мов тугий вузол.

Він перехрестився й підвівся з ліжка; зойкнувши, докульгав до низького дерев'яного столика, де причесався й умив обличчя та руки в тазу з водою. Він досі лишався голим, але накинув лляну сорочку, перш ніж опуститися на коліна й прочитати отченаш і кредо. Потім присів на краєчок ліжка і, бурмочучи молитву до Богородиці, натягнув короткі вовняні шкарпетки та вовняні панчохи з блакитними і гірчично-жовтими смугами. Цього весняного ранку в камзолі було би надто жарко, тому він одягнув просту куртку з блакитного сержу; він пошепки прочитав заклинання «Memento, Domine», аби не будити дружину, потім одягнув зелений жакет і карміновий каптур. «Я вірно помолився, — промурмотів він упівголоса, — тож дай мені, Господи, гарного прибутку». Взувши гостроносі червоні черевики, зроблені з найкращої шкіри, ретельно зав'язав їх і спустився дерев'яними сходами до солярію. Його підмайстер спав на сіннику, і він розбудив його словами: «Тру-ля-ля, Дженкіне. Весна прийшла».

У віці п'ятдесяти семи років Радульф Страго міг би вважатися чоловіком похилого віку; але чотири роки тому він одружився зі значно молодшою жінкою і мав причину вважати себе щасливим. Та останніми тижнями дійсно почувався розбитим і хворим; він щодня блював, а його кал був рідким, мов плитка вода. Інколи він побоювався, що