Марія Хіміч - Байстрючка

— Е-е-е, — задумався Назар. — Пляшку ситра.

— Ось, — одразу відкоркувала.

— Дякую, — хлопець поклав на прилавок дрібняки й пішов геть.

Такого перебігу подій я не очікувала і вражено простежила, як парубок віддаляється від мене. Зі ступору мене вивів дядько Мирон, який хотів купити шкалик і банку кільки для закуски.

Завершивши роботу, перерахувала виручку й замкнула крамницю. Літо завершувало свій біг, у повітрі пахло осінньою безпросвітною тугою, і мені хотілося вити.

— Зіно?! — покликав мене знайомий голос.

Озирнулася — неподалік на лаві сидів Назар. Під його ногами валялася непочата пляшка ситра.

— Зіно, я проведу тебе? — запитально ствердив зніяковілий хлопець.

— Аякже, — погодилася.

Усю дорогу Назар зі шкіри пнувся, залицяючись. Він розповідав мені кумедні та повчальні історії зі свого дитинства й армійського минулого, заглядав у вічі та постійно посміхався, ніби хтось узяв і голками пришпилив кутики його губ трохи вище до щік. Мене це тішило, і я відчувала себе кицькою, якій нарешті пофортунило дотягнутися до глечика зі сметаною.

Хлопець радо згодився на пропозицію завітати до мого дому й попити чаю. Я ж віддала перевагу обсмаленій каві з цикорію. Можливо, Назара краще було б нагодувати борщем, настала ж пора вечері, та й тарілка з червоним відваром буряка зовсім не викликала б підозр.

Я поставила перед хлопцем чашку із червонувато-коричневим чаєм та з цікавістю спостерігала, як він його п’є. Споживши, Назар благально простягнув до мене руки.

— У мене місячні, — попередила його.

— Нічого, я не гидливий, — заспокоїв мене хлопець.

Після любощів його писок увесь був вимазаний, мовби Назар заляпався густим борщем. Не обтершись, він запропонував негайно одружитися. Такого поспіху я не очікувала, але про всяк випадок погодилася — навряд чи мені світила ще якась добра партія.

Незабаром після весілля в нас народився син. Назар жартував, що малюк був зачатий тоді, одразу після чаювання. Волосся дитяти було рудим, аж червонуватим, хоч ні в моїй, ні в Назаровій родині подібних «кольорових» не спостерігалося. Щоб сусіди зайве не пліткували, я всім розповідала, що синочок як дві краплі святої водиці схожий на мого двоюрідного дідуся з Конотопа, якого ніхто, включаючи мене, в очі не бачив.

Дія моїх чарів із часом послабилася, і Назар почав зиркати на всі боки й подумки залазити під спідниці гарним дівчатам. Мене це важко зачіпало і я звично додавала до домашніх страв, приготованих лише для чоловіка, особливі «спеції». Та складалося враження, що в Назара від тривалого споживання виробився до них імунітет.

Мій поперек ніби хто огрів ломакою, коли різноока Катерина зайшла по сіль до крамниці й, косячи синім, підморгнула зеленим:

— Маєш, Зіно, залізні нерви…

— Тобто? — насупилася, бо терпіти не могла цю місцеву відьму-пліткарку.

— Та все містечко гуде про те, що твій Назар від коханки не вилазить… — насмішкувато заголубіло зелене око Катерини.

— Яка ще коханка? — обурилася на потіху черзі в магазині.

— Ой, а ти ж не знала? — удавано схарапудилася пліткарка, схопила пачку солі й накивала п’ятами.

Ледь стрималася, щоб не закидати її худу спину консервами й учорашніми буханцями, твердими, як камінь. Наступні покупці присоромлено намагалися не дивитися мені у вічі. Моя ліва повіка нервово сіпалася, і якби мене в ту хвилину щось запитали, відповіла б затинаючись.

Удома довго шаруділа сторінками книжечки. Потрібне закляття швидко знайшлося, але воно було страшним навіть для мене і я відмовлялася його застосувати, тому що воно мало хвіст із незрозумілих побічних ефектів. Та все ж таки пересилила себе й наважилася.

Хвіст ляснув Назара по серцю через три роки.

Остаточно вирішила поїхати в містечко Д. і зустрітися з родичами. Гроші на поїздку здобула не зовсім чесним шляхом. Поцупила у Варварки кілька комплектів чоловічого спіднього (вона потім подумала, що забула їх покласти в сумку ще на ринку в Білорусі після купівлі) та продала.

Зробила це доволі підло — угадала, коли до нашої квартири мав прийти постійний покупець, дядько Вано. Це для мене він був дядьком, для Варварки ж — просто Вано. Цей вусатий підтягнутий курдупель-грузин запав на пишні Варварчині форми й заходив щоразу після повернення дівчини з чергового вояжу нібито за обновками, а насправді — щоб попідбивати клинці.

Я перестріла Вано в провулку між двома висотками (вони були такими в масштабах нашого райцентру), у якому постійно дули протяги. Грузин був здивований, коли запропонувала йому придбати білизну, за яку заломила ціну втричі вищу, ніж зазвичай просила Варварка.

Вано спробував відмовитися, але я запевнила, що це йому передала моя сестра. Чоловік із невдоволеним виглядом заплатив мені за товар та поцікавився, чому не можна прийти