Василь Махно - Дім у Бейтінг Голлов

усе для хорошого відпочинку - авто, намети, вудки і навіть мисливські рушниці. «Якщо хочеш, можеш поїхати зі мною», - запропонував Лєшек.

У Ґеника не було ніяких паперів. Він так і сказав Лєшекові, що не може, бо ніхто його через кордон не пропустить.

- Лажа така... Я з того Торонто і приїхав до Нью-Йорка. Сам знаєш, до 11 вересня через той кордон можна було перегнати стадо буйволів - ніхто б і не помітив, - додав Ґеник.

Лєшекові було не видно Ґеника, бо той, пригнувшись, перебирав апельсини і викладав у дерев’яні контейнери.

- А ти не пробував легалізуватися? - позіхнув Лєшек.

Було уже після опівночі, і вони мусили про щось розмовляти, щоби не заснути. Бо хоч тут на Тринадцятій спокійно, але всяке може статися. Дейвід для таких випадків залишав Лєшекові сто баксів.

- Ніяк не вдасться - долинав з-за ящиків Ґеників голос, - у паспорті нема печатки про перетин американського кордону. Ніхто з адвокатів за це не береться.

- А знаєш, яка риба на тих озерах? - і Лєшек показав дволітрову пляшку кока-коли.

Близько третьої ночі вони вирішили перекусити, але не встигли. Навпроти магазину зупинилася пожежна з увімкненим світлом і пожежники відкрутили гідрант. Ґеник вибіг назовні, щоби позаносити вже викладені овочі, а вода, мов петарда, підсвічена вогнями пожежної машини, заливала вулицю і збиралася біля каналізаційної решітки, зносячи вуличне сміття. Один із пожежників зайшов до магазину і щось пояснив Лєшекові, і Лєшек переказав, що у пожежного відділку Боро-парку нічна перевірка гідрантів.

- На Ґрині є одна польська аґенція, - і Лєшек витягнув із кишені свій телефон, записав на папірці адресу і передав Ґеникові.

4

До Ґринпойнту доїхали з пригодами, вийшовши на станції Лорімер. Пересадка була на станції Метрополітен, але Зеник, не додивившись, помилково пішов до станції, з якої потяги прямували у протилежний бік. Зрештою, вони втратили майже годину, коли, знайшовши триповерховий будинок на вулиці Нассау, подзвонили у двері. У них навіть ніхто нічого не запитав: хто вони і звідки? Дверний замок задзижчав волохато, мов джміль, і Ґеник із Зеником увійшли у вузький коридор. Від другого поверху до третього -сходи різко потяглися догори. На порозі їх зустріла молода дівчина. Вона запитала, чи вони до пані Мар’ї? Помешкання, тобто аґенція, складалася з двох кімнат: кухні, у якій саме Ґеник із Зеником тепер стояли, і кімнати, з якої на возику виїхала пані Мар’я. Дівчина підкотила возик до кухонного столу, а Зеник відійшов до вікна, даючи зрозуміти, що його ця візита до пані не стосується.

- То в якій ви справі, панове? - запитала пані Мар’я, тримаючи в руках горнятко чаю.

- Ну, я від Лєшека, з Боро-парку...

- Лєшек, Лешек... який то?

- З Боро-парку, - повторив Ґеник.

- Ну добре, не важливо.

- Лєшек казав, що ваша аґенція може зробити фіктивний шлюб...

- А чому пан не вдасться до адвокатів?

- Та я нелегально перейшов американський кордон...

- Звідки?

- З Канади... Тому не маю у паспорті жодної відмітки, а без цього адвокати за справу не беруться.

- А де пан працює?

- У Дейвіда, на Тринадцятій. Разом із Лєшеком.

Пані Мар’я розвернула возик і поїхала до своєї кімнати, зачинивши за собою двері.

Повернулася вона хвилин за двадцять і, під’їхавши до столу, взяла до рук горнятко з чаєм, і почала пити. Ґеник подумав, що стару випустили з божевільні. На ній була червона спідниця, грубий вовняний светр і білі кросівки із заламаними задниками, тапочки чи що. «Як вона вилазить на цей третій поверх, тут коляскою не з’їдеш. Хтось її мусить зносити і виносити. Не ця ж дівчина, з якою перешіптувався Зеник?»

- Наразі вільна тільки Ґоська.

- А скільки їй років?

- Прошу пана, але пан одружується лише заради паперів. Чи пан також хоче піти з нею одразу до ліжка?

- Так, так, заради паперів.

- Ну, то справа виглядає так: Ґоська має сорок п’ять років, громадянка Штатів. Якщо домовимося про ціну, то пан мусить із нею хоча би перші місці бувати на різних імпрезах і робити знимки. Ті знимки потрібно що два місці надсилати до департаменту, щоби доказувати, що ви справді разом мешкаєте. Ну, домовитесь, як то буде. Все коштує п’ятнадцять тисяч. Перша частина гонорару - перед розписом у міському відділі реєстрацій, друга - перед отриманням зеленої карти. Все може тривати два-три роки. Але, прошу пана зауважити, що це дуже зручно - після оплати першої частини гонорару, другу можна призбирати за ці три роки.

Ґеник уважніше подивився на пані Мар’ю і побачив, що зелений листочок чаю приліпився до кутиків її зморщених губ. «П’ятнадцять штук... ні хріна собі», -провистіло у Ґениковій голові.

- Завтра до десятої ранку прошу пана дати мені знати, що пан буде робити. Пан має мій телефон?

- Маю, - відказав Ґеник і, кивнувши Зеникові, мовляв, припиняй, розпрощався з пані Мар’єю.

Ненсі з Майклом стояли на розі Сорок другої вулиці й Дев’ятої авеню, коли Ґеник із Зеником