Ріо Кундер - Panicoffski

ще когось, що я також маю Ніка», — каже м'яко. «Так, зможу!» — мене наповнює безмежне щастя. «Ну, і ти сам розумієш, що про нас ніхто не повинен знати. Для всіх ми — просто близькі друзі, партнери із сальси», — завершує цей життєствердний танець Фабі.
Болек Паленса

В очікуванні виконання солодкої обіцянки Фабіани Освальда Панікоффскі підхопила хвиля удачі. Все раптом почало вдаватися. На данс-паркеті виграв друге місце на британському чемпіонаті із сальси в Блакпулі зі своєю вправною партнеркою Ліндою, що колись була фотомоделькою і стриптизеркою в Лондоні і якось наодинці показала йому цілий альбом своїх світлин ню, причому він в інтересах мистецтва танцю вистояв. На футбольному полі, де з'являвся вранці по суботах у матчах місцевої ліґи за команду місцевого-таки пабу, двічі зробив гет-трик у наступних двох іграх по тій хвилюючій розмові. Отже, минуло два тижні, а обіцянка все не виконувалася. Саме тоді я зателефонував до нього з Лондона, й він виклав мені весь початок свого захоплення Фабіаною. Адже таємниця дозволяла йому говорити лише із друзями, які ні до кого з лідського кола не мали дотичности. Вже тоді його надмірний ентузіязм показав, що справи можуть закінчитися кепсько. «Ріо, старий, не можу вже дочекатися, коли залізу до її трусиків! Вона — просто супер. Надзвичайна жінка!» — задихався Освальдо від емоцій. Його аніскільки не гнітив якийсь моральний аспект, — це була не його тема. Тут для нього все виглядало вкрай просто. Раніше він уже мав досвід романів із заміжніми жінками. Це йому подобалося. Він казав: «Яка саме заповідь мається на увазі: не перелюбствуй чи не вкради? Так ніхто ж і не краде! Ленін оно казав ділитися. Біблія каже щось инше. А я сам кажу ще щось третє… І до речи, не перелюб, а любов! Оце так. Це — справжня свобода. Ти знаєш, що жінка має чоловіка, веде якесь там своє життя. Проте сам факт, що вона хоче бути і з тобою за цих обставин, те, як вона з тобою поводиться, показує, що вона — твоя. Водночас для вас обох це — заборонений плід, який додає емоцій. Ви — змовники, вам не потрібні таємниці ще й між собою. Ви можете розповідати одне одному, що заманеться, свої найглибинніші, найрозпусніші мрії, все про найприхованіші секрети минулого. Ви кохаєтеся самовіддано й самозабутньо, але водночас ви — найщиріші друзі. За таких обставин тобі дістається лише найкращий бік людських взаємин. Гірший бік вона має вдома із чоловіком: закупи, прання, дбання про вечерю, виплата іпотеки, оплата банківських рахунків, — це все вдома. Але і там ти їй можеш нагадати про себе, надіславши смс лише із чотирьох слів: «ХОЧУ ТЕБЕ ВСЮ ОБЛИЗАТИ!», чи щось подібне». Сестра Панікоффскі Долорес (названа так на честь одної еспанської комуністки) казала йому, що не можна перейматися наявністю в жінки партнера, коли та дуже вже подобається. У певному віці знайти гарну, розумну, але й самотню жінку майже неможливо. Краль захоплюють у полон різні нудні прищаві однокласники ще в 15-річному віці і тримають їх у залізних лещатах років так до 32. Лише у цей час на короткий мент в когось иншого з'являється нагода підібрати «сексотку», що нарешті вирвалася на волю. Та таланить нечасто. Ні, Панікоффскі таки таланило досить часто, але саме тому, що питання «В тебе є бойфренд?» він ставив жінці лише зі спортового інтересу. Відповідь впливала на спроби звабити, кого хотілося, не більше, ніж на це могла б вплинути відповідь на питання «Ти маєш кота? (або велосипед)».

«Ріо, ну чого я маю переживати за того слизького Ніка Менотті? Він же ж не мій дєдушка? Правильно? Скабрезнику, бачте, схотілося запашного бразилійського м'ясна, яке, до речи, тамтешній нарід, про що Нікові явно невідомо, називає churasco. Що, не так? Вона ж тоді ще й англійською не говорила. То хай і не триндить, що його її уміще привабило, мистця злоїбучого!» — вів далі Освальдо телефонну тираду.

Я його заспокоїв, що, справді, якщо він не претендуватиме на свою виключність щодо Фабі, вимагаючи, щоб дівчина була лише з ним, то це буде лише на добре. Деякі дівчата роками ходять без чоловіка, а тут Фабіана матиме аж два. «А ти ж ще й кохатимеш, даруватимеш подарунки, напуватимеш, годуватимеш обідами і добре голубитимеш. Ти ж це зможеш без віаґри?»— питаю. «Та пішов ти! — захлинається від сміху голос у слухавці. — 3 віаґрою це надто легко. Будь-хто відразу скаже, що це ти і є чоловік мрії всього життя!» І коли Освальдо вже збирався класти слухавку, я ще сказав наостанок: «Освальдо, не пускай це на самоплив, обіцянки латиносок — то цяцянки, ти це чудово знаєш. Не давай їй часу отямитися, закрий шляхи до відступу, не дай пересидіти за відмовками, що там у неї багато роботи чи там що… О, до речи, робота. Твоя робота… Ти ж знаєш, що біля вас там, біля Лідса, у маєтку Гервуд Гауз у конференції позавтра братиме участь Болеслав Паленса?»

«Sweetie, маєш камеру? В маєтку внука Ґеорґа V позавтра близько 12 дня — людина, що знищила комунізм в Европі. Акредитую тебе як фотографа. Обід з лососем ґарантую. Можеш?» Фабіана відповіла вже за хвилину: «Так, де зустрічаємося?»

Ми їхали до маєтку Джорджа Ляселля — внука колишнього короля — в таксі. Фабі сиділа занадто близько, торкаючись ногою ноги, а я теревенив про Паленсу: «Коли його перша в комуністичному блоці незалежна профспілка «Солідарність» почала страйк, комуністи в Москві просто знавісніли. Як послухати новини, то це Паленса чи не власноруч їхнього улюбленця Леніна задушив. Тоді колеґа в універі так, для понту, почепив собі значка «Солідарности», що його фінська студентка привезла як сувенір. Так відразу хтось настукав, КҐБ — тут, як тут, коки йому в двері затискають, кричать: «Кто єщьо с табой работаєт?» тощо, а тоді з універу викинули, — і до доблесної кирзачево-портяночної робітничо-селянської в Афганістан. Це я так армію руську називаю, Фабі. Мені це важко пояснити, чому. Мабуть, через історичну й дещо патологічну ненависть українців до Росії. Та менше з тим. Отже, Паленса був мій великий герой.