Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

">[15], Відобразиться наяву в одній Хвилині несподіваного суму. Зненацька промайнула, мить лише... Хмурне чоло і на вустах ні слова, Задумливо й несміливо йдучи, Оглянулася — раз, і два, і знову... Я їй дивився вслід, і тінь її, Здалось, в легкому, вітерці гойдалась, І я подумав: «Місяць би поміг, Здружилась щоб зі мною і зосталась!» І Місяць блиснув, наче зрозумів, Що я в полоні лагідної мрії, І хоче, видно, вмовити її Озватися на боязкі надії...

Читаючи вірш, Цзя Юйцунь згадав про колишнє заможне життя, про високі цілі, яких прагнув, і, з зітханням повернувши обличчя до неба, голосно прочитав іще такі рядки:

Жде нефрит — поки іще у скриньці, — врешті ціну красну щоб назвали; А в шкатулці полонена шпилька жде моменту, щоб здійнятись ввись![16]

Саме в цей момент до Цзя Юйцуня непомітно підійшов Чжень Шиїнь і, почувши вірш, із усмішкою мовив:

— А у вас і справді піднесені устремління, брате Юйцунь!

— Що ви! — поспішно заперечив Цзя Юйцунь. — Адже це вірші стародавніх людей. За що ж мене хвалити? — І, сказавши так, запитав у Чжень Шиїня: — Що привело вас сюди, шановний друже?

— Сьогодні вночі — свято Середини осені, або, як кажуть у народі, «свято Круглого місяця», — відповів Чжень Шиїнь. — Ви тут у своїй келії, напевно, нудьгуєте, шановний брате, тому дозвольте запросити вас у моє вбоге житло на частування. Сподіваюся, ви не відмовитеся?

— Та хіба посмію я відмовитися від такої честі?! — з усмішкою мовив Цзя Юйцунь.

У будинку в Чжень Шиїня вони спочатку випили чаю, після чого подали вина й усілякі страви. Нема чого й казати, що вина були відмінні, а страви — найвишуканіші.

Друзі не поспішаючи пили, все частіше наповнюючи келихи й ведучи жваву бесіду.

У сусідніх будинках теж веселилися, звідусіль линули звуки сопілок, флейт і дудок, у кожному дворі грали й співали.

На небокрай виплив і застиг оточений сяйвом місяць. При його яскравому світлі бесіда друзів потекла ще невимушеніше. Незабаром Цзя Юйцунь захмелів і, охоплений невтримними веселощами, прочитав, звертаючись до місяця, такого вірша:

Через два тижні по молодикові[17] знов круглий місяць; сяйво і краса — Поруччя ніби яшмою укрились, коли, ясний, він плив у небесах. Там, високо, — всього одне світило, всього один лиш іскрометний диск, — Ми, десять тисяч, дивимося в небо,