Антін Щегельський - Мемуари українського Казанови

— Усе почалось із прийняття 1983 року державної програми сприяння розвитку готельного господарства, — захоплено розповідав мер. — Адже для того, щоб привабити більше туристів, потрібно було, у першу чергу, значно збільшити кількість місць у готелях. Підприємцям, які починали працювати у цій галузі, держава надавала в оренду на 49 років земельні ділянки під забудову з уже підготовленою інфраструктурою. А ще їм виділялися кредити на вигідних умовах. Це дало серйозний поштовх для розвитку готельного бізнесу. Крім того, якщо податок на додану вартість у Туреччині становить вісімнадцять відсотків, то для туристичної галузі він — лише вісім. А на період становлення власники туристичних фірм і готелів узагалі звільнялися від податків. І як результат, ми перетворили туристичну галузь у гігантську фабрику без труб. У ній безпосередньо зайняті понад півтора мільйона працівників. Лише прямий внесок туристичної галузі в економіку країни складає понад 19 мільярдів доларів США. Крім того, завдяки туризму створено чимало робочих місць у так званих суміжних галузях: харчовій промисловості та ресторанному бізнесі, на транспорті, в сувенірній промисловості тощо. Вони також мають додаткові робочі місця. Південна та Південно-Західна частини Туреччини взагалі переважно живуть доходами від туризму.

По тих словах я нарешті дотумкав увімкнути диктофона. Адже така інформація може ще знадобитися у якійсь із майбутніх публікацій., — У Туреччині, — розповідав далі мер Сіде, — туризм і культура ніби живуть одне в одному. Ця земля тисячі років була домівкою для багатьох цивілізацій. Вони залишили після себе чимало релігійних, історичних та культурних пам’яток. Іноземцям дуже імпонує, як у Туреччині дбають про збереження їх. Держава вважає усі пам’ятки світовим надбанням і не розділяє, що належить до давньогрецької чи римської культур, а що до турецької. Вони належать усьому людству. Оскільки пам’ятки знаходяться на території Туреччини, держава вважає своїм обов’язком оберігати їх.

А ще у нас мирно співіснують три основні релігії: юдаїзм, християнство та іслам. У більшості міст поряд із мечетями діють синагоги і християнські церкви усіх можливих конфесій. Особливо цікавий у цьому відношенні регіон Кападокії. Цей регіон, знаменитий своїми печерними церквами, яких там безліч, є історичною і культурною пам’яткою зі статусом заповідника й музею просто неба. Ще в одинадцятому столітті там з’явилися перші печерні церкви, видовбані у вулканічних породах. У будні вони відкриті для туристів як музеї. А у вихідні та свята там правиться служба.

Але й Сіде, — продовжував мер, — далеко не останнє у цілому ряду стародавніх поселень. Наше місто найбільше відоме тим, що за легендами у палаці, який був розташований неподалік Храму Аполлона, єгипетська цариця Клеопатра влаштовувала побачення зі своїм коханцем, римським полководцем Марком Антонієм. Пропоную вам пройти туди.

Потім ми милувалися величними залишками храму Аполлона, амфітеатром місцевої агори, що майже ідеально зберігся. Навіть прокаталися у стилізованому під старовину автопотягові. Під час екскурсії містом стали свідками того, як народжуються сувеніри: ткані килимки і вишивка, вироби зі шкіри, витинанки на мідій сріблі тощо.

Наступного дня після сніданку мали вирушати на екскурсію на Грін Каньйон. Як пояснив наш гід, це єдина місцина на всьому Анталійському узбережжі, що не має виходу до моря. Тут прекрасні гірські краєвиди. А ще — затиснуте берегами глибочезної ущелини рукотворне озеро, по якому туристів катають на невеликих, зроблених під старовину, дерев’яних корабликах.

Щоб не втрачати можливості покупатися і позасмагати на морі, я перед сніданком подався на пляж. Ось тут і сталося чудо, яке перевернуло все моє подальше життя.

Пробираючись між оголених тіл, я раптом уздрів дівчину із нашої групи — ведучу однієї з обласних телекомпаній. Вона задрімала на лежаку. Її невеличка на зріст фігурка була прекрасна, як сама досконалість. Такого шедевру не посоромився б навіть найгеніальніший скульптор. Але не досконалість форм, і навіть не довжелезне русяве волосся, що віялом розкинулося довкола дівочої голови, привернули мою увагу. А те, що під палючим сонцем її шкіра була червоною, як панцир вареного рака.

— Не спіть, — легенько торкнувся її плеча. — Вам не можна більше на сонці. — Від того дотику дівчина прокинулася, повернула в мій бік свою прекрасну голівку і глянула такими сумними очима, ніби на її плечі звалилося усе вселенське горе.

З вашого дозволу, я не буду називати її справжнє ім'я. Адже оголене щастя дуже раниме і нетривке. Тож назвемо її Аурікою.

— Я не сплю, — спросоння якось винувато мовила вона.

— Де ваш крем? Давайте, я намащу вас, бо й зовсім згорите.

— Немає, — відповіла Ауріка. — Оля (так звали її сусідку по номеру) якраз пішла по крем.

— Постривайте, я зараз. — Видобуваю із свого пакета темно-коричневий тюбик сонцезахисного крему й вичавивши на руку сметаноподібну масу кольору какао з молоком, починаю пальцями легесенько наносити її на дівоче тіло. Роблю це так обережно, що красуня майже зовсім не відчуває болю. Коли покінчив зі спиною, понамащував ззаду руки і ноги, запропонував:

— Перевертайтесь на спину.

— Тільки відверніться, бо я топлес, — сором’язливо мовила Ауріка.

— Що? — не зрозумів я.

— Без верхньої частини купальника, — пояснила вона.

Я слухняно сів на сусідній лежак, спиною до Ауріки.

— Як боляче! — раптом зойкнула вона.

— То давайте допоможу. — У мене ніби краще виходить.

— Та, незручно. У мене ж найбільше груди попечені.

Чи то моя несподівана увага й турбота, чи щось інше вплинуло на прекрасну юну богиню. Але з того часу ми не розлучаємося й донині.

Не знаю, чи так таланить усім туристам, а чи, може, я потрапив у якусь акційну поїздку, але кожен наш день перебування на турецькій землі був насичений цікавими подіями: екскурсіями, конкурсами, змаганнями. Під час кожної поїздки в автобусі ми сиділи тільки поруч. А під час піших прогулянок трималися за руки, як діти.

І що найцікавіше, фортуна несподівано повернулася обличчям у наш бік. Коли під час екскурсії на Анталійську ювелірну фабрику господарі влаштували лотерею, саме моїй коханій дістався головний приз — тонкої роботи золоте кольє із величезною натуральною перлиною. Цей сувенір ми зберігаємо, як найдорожчий подарунок долі.

Правда, коли нашій групі влаштували змагання