Антін Щегельський - Мемуари українського Казанови

після паузи. — Раз у нас є ще трошки часу, не будемо його марнувати. По ковточку вина, в люлю і я побігла. Бо там вже, мабуть, переполох: пропала наречена.

Сливка не впізнавав себе. Мало того, що злигався з молодесенькою незнайомкою й привів її додому. Він мало не закохався й почувається поруч з нею справжнім сексуальним гігантом. Варто їй було лише натякнути на близькість, як він уже був готовий на подвиг. Так, ніби це саме про нього говорив шолоховський Давидов: «Помру на ниві, але норму дам!».

Знесилений і щасливий від кохання, Іван Петрович провів свою несподівану гостю до дверей. Про всяк випадок крізь панорамне вічко визирнув у коридор — нікого.

— Можна виходити, — чомусь напівшепотом промовив він.

— Прощавай, — дівчина чмокнула Сливку десь мимо губ. — Ти був неперевершений. Але давай домовимось, що ця ніч була моєю останньою примхою напередодні весілля й більше ніколи не повториться. Забудь про все, так, наче це тобі просто наснилося. І навіть не думай шукати зустрічі. Нічого не вийде. А коли випадково зустрінемось на вулиці, знай, що ми незнайомі.

Вона ступила в прочинені двері й назавжди зникла з його життя, залишивши Сливці насолоджуватися спогадами.

Іван стояв біля зачинених дверей, почуваючись обкраденим і обдуреним. Ще мить тому він був чи не найщасливішим на світі. А зараз його охопила така туга, такий жаль за втраченим, що Сливка мало не заплакав. Він спробував вгамувати тугу вином. Допив свій бокал, потім наповнив його ще і ще раз. Пив, поки не побачив у пляшці сухе дно. А потім накрився з головою й заснув.

…Коли призахідне сонце заховалось за сусідню дев’ятиповерхівку, Сливку розбудила гучна весільна музика, що долинала десь із двору. Спросоння він не міг збагнути де він і що з ним. Наснилось те все, чи було насправді? Іван довго перебирав у пам’яті події минулої доби. Особливо гулянку в нічному клубі, де він, нехтуючи правилами етикету й світськими умовностями, кинув відвертий виклик начальству й знайомим. Про наслідки, які почнуть давати про себе знати вже у понеділок, він вважав за краще не думати. Що буде, — того не уникнути. Його більше цікавило, що насправді було у нього з тією дівчиною? Він просто спав з нею в одному ліжку, чи було щось більше? Хто про те знає, крім тієї, яка вже ніколи не повернеться у його життя? Хто розповість, наснилось те все, чи було насправді?

Раптом Сливка пригадав щось дуже важливе. Він з небувалою раніше енергією зіскочив з ліжка. Як був, у трусах, увімкнув комп’ютер, під’єднав фотокамеру, перегнав зроблені на світанку знімки й почав переглядати свій скарб. А що то був справжнісінький скарб, за який товсті лискучі еротичні журнали залюбки відвалили б кругленьку суму, Сливка не мав жодного сумніву. Ось зараз, зараз на моніторі з’явиться вона. Гола, прекрасна і юна богиня кохання, в ореолі довжелезного русявого волосся. Особливо нетерпеливилося побачити ті кадри, де між припухлих від кохання срамних губ мала світитися перламутровим блиском, готова щомиті скотитися у напіврозтулений отвір, крапелька сперми. Його сперми.

Але замість очікуваної оголеної дівочої натури на екрані один за одним з’являлися бархани, за якими десь далеко чвалав караван, оаза серед Сахари, старовинні будівлі Єгипетських міст, піраміди — усе те, що він фотографував нещодавно для рекламного проспекту сімейної туристичної фірми.

Примітки
1

Шопою на Поділлі називають сарай. Як правило, шопа будується з трьох відділень: для птиці й свиней, для корови та для реманенту. Нерідко відділення для реманенту використовується як додаткова літня спальня.

(обратно) 2

Фатка або хватка (в інших місцевостях — павук) — чотирикутна риболовна снасть із сітки.

(обратно) 3

Essen dreck (нім.) — їсти лайно.

(обратно)
Оглавление За доляри Падає сніг Гецькове гріхопадіння На «грака» Ауріка Бізнес на піску Явка з повинною Остання гастроль імпотента Сливки