Джон Гришем - Острів Каміно

тим часом смажив на грилі стейки. Коли сонце вже заходило, повіяв холодний вітер, і четвірка мисливців зібралася в кімнаті для відпочинку, де в каміні вже потріскував вогонь. Рівно о восьмій вечора всі, включно з Ахмедом у Буффало, дістали свої нові пристрої Sat-Trak, ввели коди доступу й промовили сигнал «Чисто»: нині все було гаразд.

І дійсно: їм гріх було скаржитися. Менш ніж добу тому вони були в університетському містечку, ховалися в темряві, шалено нервуючись і водночас насолоджуючись приливом адреналіну. Їхній план спрацював ідеально, вони добули безцінні рукописи, і незабаром ті мали перетворитися на готівку. Здійснити це перетворення буде не так просто, але цією справою вони мали зайнятися дещо пізніше.

XIV

Випивка допомагала розслабитися, але однаково всі четверо спали кепсько. Рано-вранці наступного дня Денні готував яєчню з беконом, спрагло ковтаючи чорну каву, а Марк тим часом сидів за стійкою з ноутбуком, переглядаючи заголовки газет східного узбережжя.

— Нічого,— повідомив він.— Багато пишуть про бучу в кампусі: її тепер офіційно називають «хуліганством». Але про рукописи ні слова.

— Я певен, що вони поки намагаються зберегти це в таємниці, — сказав Денні.

— Звісно, але скільки це триватиме?

— Та зовсім недовго. Таке від преси не приховаєш. Сьогодні чи завтра пропажа має вийти на поверхню.

— Не знаю, добре це чи погано.

— Ні те, ні інше.

На кухню зайшов Трей із щойно поголеною головою. Він із гордістю потер лисину й запитав:

— Ну як я вам?

— Розкішно, — схвалив Марк.

— Гірше стати вже не могло,— відгукнувся Денні.

Усі четверо виглядали зовсім інакше, ніж добу тому. Трей і Марк поголили собі все: бороду, волосся й навіть брови. Денні й Джеррі позбулися лише борідок, проте змінили колір волосся: перший із блондина перетворився на шатена, а другий був тепер рудим. Усі мали носити шапки й окуляри, щодня їх міняючи. Вони знали, що потрапили на записи з камер спостереження, і чули про можливості технології розпізнавання облич, якою володіє ФБР. Вони припустилися деяких помилок, але дедалі менше намагалися їх пригадати. Усі думки були вже про наступний етап. До того ж дещо заважало почуття самовпевненості, яку неодмінно породжує настільки блискуче скоєний злочин.

Уперше вони зустрілися рік тому, коли Трей і Джеррі— єдині, хто бував у в’язниці, й найдосвідченіші серед п’ятьох,— познайомилися з Денні, який знав Марка, а той, своєю чергою, Ахмеда. Багато годин вони розробляли план, сперечаючись, хто що має робити, який час слід обрати для крадіжки й куди вирушити одразу після втечі. Обговорили сотні деталей, як важливих, так і дрібних, кожна з яких могла мати вирішальну роль. Тепер, коли крадіжку було скоєно, усе це було вже справою минулого. Лишалося добути готівку.

У четвер о восьмій ранку всі четверо, зібравшись в одній кімнаті, знов виконали ритуал із пристроями Sat-Trak. З Ахмедом теж усе було гаразд. Усі на місці, жодних проблем. Джеррі й Марк, попрощавшись із Треєм і Денні, полишили мисливський будиночок у горах Поконо й за чотири години дісталися до околиць Рочестера. Вони й гадки не мали, як багато агентів ФБР тієї самої миті терпляче чекали появи пікапа Toyota, орендованого три місяці тому. Джеррі припаркувався на стоянці біля будинку, де була його квартира, і поки вони з Марком невимушено крокували стоянкою й піднімалися сходами на третій поверх, їх крупним планом знімали приховані камери.

Цифрові знімки миттєво було передано в лабораторію ФБР у Трентоні. Коли Джеррі привітав Керол поцілунком, знімки вже звіряли із записами з камер спостереження Бібліотеки Принстона. Технологія розпізнавання облич підтвердила, що Джеррі був паном Джеральдом А. Стінґарденом, а Марк — тим самим самозванцем, що видавав себе за професора Невілла Манчіна. Оскільки Марк не мав судимостей, про нього не було жодної інформації в національній базі даних про злочинців. ФБР знало, що він був у бібліотеці, але не знало його імені. Утім, незабаром і це мало виправитися.

Було вирішено спостерігати й чекати. Джеррі вже вивів їх на Марка — можливо, через нього вони зможуть вийти ще на когось із злочинців. Пообідавши, Джеррі з Марком покинули квартиру й попрямували до пікапа. Марк ніс дешеву бордову нейлонову спортивну сумку. У Джеррі руки були вільні. Сівши в автівку, вони вирушили до центру міста. Джеррі вів обережно, намагаючись дотримуватись усіх правил дорожнього руху й уникати всіх поліціянтів.

XV

Злочинці пильнували за всім: за кожною машиною, кожним обличчям, кожним дідусем, що сидів на лавочці в парку, ховаючись за газетою. Вони були певні, що за ними не стежать, проте в їхній справі слід було завжди бути напоготові. Вони не могли ані побачити, ані почути, як на висоті майже в кілометр, невідступно слідуючи за ними, невинно парить вертоліт.

Біля станції Amtrak Марк мовчки виліз із пікапа, забрав із заднього сидіння свою сумку й попрямував уздовж тротуару до входу на станцію. На касі він купив квиток економ-класу до Пенсильванського вокзалу в Мангеттені. Поїзд відходив о