Джон Гришем - Острів Каміно

14:13, і Марк коротав час, читаючи старе видання «Останнього магната» в паперовій обкладинці. Узагалі він був не дуже охочий до читання, але Фіцджеральд раптом пробудив у ньому захват, що межував з одержимістю. Згадуючи про оригінальний рукопис і про те, де його зараз було сховано, він насилу придушував вдоволену посмішку.

Джеррі зупинився біля винного магазину й купив пляшку горілки. Коли він виходив, перед ним звідкись виникли три молодики міцної статури в темних костюмах. Вони привіталися, махнули йому перед очима своїми значками й сказали, що хотіли би про дещо його розпитати. Джеррі відмовився, пославшись на те, що зайнятий,— молодики відповіли, що вони теж зайняті люди. Один із них дістав наручники, другий забрав у Джеррі його горілку, а третій обшукав його кишені й забрав звідти гаманець, ключі й Sat-Trak. Вони провели Джеррі до великого чорного позашляховика, і той привіз їх до міської в’язниці, розташованої менш ніж за чотири квартали. Протягом короткої поїздки всі мовчали. Джеррі помістили в порожню камеру так само мовчки: він нічого не прохав, а вони нічого не пропонували. Коли до нього навідався тюремний наглядач, Джеррі спитав:

— Слухай, друже: не знаєш, що це коїться?

Тюремник озирнувся по боках і, трохи нахилившись до ґрат, промовив:

— Не знаю, приятелю, але ти здорово розізлив серйозних хлопців.

Джеррі розтягнувся на ліжку в темній камері й утупився в стелю, питаючи себе, чи все це справді з ним відбувається. Ну як таке могло статися?! Де вони схибили?

Він довго лежав і дивився в одну точку на стелі, і стіни почали кружляти в нього перед очима. Тим часом у його квартиру подзвонили, і Керол, відчинивши двері, побачила на порозі з півдюжини агентів. Один із них одразу пред’явив ордер на обшук. Інший наказав їй вийти з квартири й чекати внизу у власній автівці, не заводячи двигун.

Марк сів на потяг о другій. О 14:13 двері зачинилися, але потяг не рушив. О 14:30 двері відчинилися, і у вагон увійшли двоє чоловіків в однакових темно-синіх тренч-котах. Марк зловив на собі їхні суворі погляди й тієї жахливої миті остаточно зрозумів, що справи кепські.

Вони неголосно представилися й попросили його вийти з ними з вагона. Один узяв його за лікоть, а другий забрав із верхньої полиці його сумку. Невдовзі вони мовчки їхали до в’язниці.

— То що, хлопці, мене заарештовано?— зрештою спитав Марк, якому набридла тиша.

Водій, не обертаючись, обізвався:

— Ми зазвичай не надягаємо наручники на когось просто так.

— Гаразд. І за що ви мене заарештували?

— У в’язниці все пояснять.

— А я думав, ви маєте спершу пред’явити звинувачення й зачитати мої права.

— Ти, схоже, новенький у цій справі. Ми не маємо зачитувати твоїх прав, поки не почнемо ставити тобі питання. А поки ми хотіли б насолодитися тишею й спокоєм.

Марк замовк і втупився у вікно. Він подумав, що Джеррі, напевно, теж схопили: інакше як вони могли дізнатися, що він, Марк, зараз на вокзалі? Та чи ймовірно, що вони заарештували Джеррі, а той вирішив розколотися й піти на угоду зі слідством? Ні, неможливо.

Джеррі дійсно не сказав ні слова, але йому ніхто й не давав такої змоги. О 17:15 його забрали з в’язниці й доставили до офісу ФБР за кілька кварталів. Його завели в приміщення для допитів, посадили за стіл, зняли наручники й сунули йому чашку кави. Тут же увійшов агент на прізвище Мак-Ґреґор. Він зняв піджак, сів на стілець і завів розмову. Він був досить люб’язним і незабаром зачитав Джеррі стандартне формулювання прав на мовчання й на адвоката.

— Вас уже колись арештовували?— запитав Мак-Ґреґор.

Відповідь була ствердною, і Джеррі чудово знав, що пан Мак-Ґреґор має копію списку його судимостей, а тому просто сказав:

— Так.

— Скільки разів?

— Слухайте, пане агенте. Ви щойно самі сказали, що я маю право зберігати мовчання. Я нічого вам не збираюся розповідати, і мені потрібен адвокат. Це ясно?

— Так, звісно,— відповів Мак-Ґреґор і вийшов з кімнати.

У приміщенні неподалік уже перебував Марк. Мак-Ґреґор увійшов туди й виконав той самий ритуал. Кілька хвилин вони потягували каву й говорили про щойно згадані права. Маркові вже пред’явили ордер і обшукали його сумку, знайшовши там безліч цікавих предметів. Мак-Ґреґор витяг із великого конверта кілька пластикових карток і став розкладати їх на столі.

— Усе це було у вашому гаманці, пане Марку Дрісколле. Водійські права штату Меріленд: фотографія кепська, зате ви там маєте пишну зачіску — і навіть брови. Далі: дві дійсні кредитні картки й тимчасова ліцензія на полювання, видана в Пенсильванії,— агент продемонстрував йому й ці картки.— А ось це — з вашої сумки. Водійські права, видані в Кентуккі на ім’я Арнольда Соєра, — знов-таки, чимало волосся. Фальшива кредитна карта,— він поволі діставав нові картки.— Фальшиві водійські права штату Флорида — тут маєте окуляри й бороду,— на ім’я пана Лютера Банагана. І дуже якісно підроблений паспорт, нібито виданий у Г’юстоні Клайду Д. Мейзі. Плюс водійські права і три фальшиві кредитки.

Документи вкрили весь стіл.