Галина Бабич - Професор Шумейко

відпочинку, в санаторіях, у піонерських таборах завжди потрібен худкерівник, а худкерівникові — гроші. Тобі вони потрібні?

— Питаєте. Але я не потягну. Вам же відомі мої успіхи у музграмоті, грі на баяні.

— Облиш. Дай свій нотний зошит.

Доки обговорювали умови праці, романтику санаторних та піонертабірних буднів, Корцов склав у вигляді нот увесь репертуар для піонерського табору. До окремих пісень додав і тексти.

— Для молодших груп, Климе, «Картошка», «Подоляночка», для старших — «Взвейтесь кострами, синие ночи!» Для середніх — оця. Я тобі наспіваю:

Это чей там смех веселый? Чьи глаза огнем горят? Это смена комсомола, Юных ленинцев отряд!

Ці шлягери вивчиш за два дні. Додаси все, чого навчився на клубному відділенні за два роки, і піонерський табір «Зелений» матиме в твоїй особі непере-вершеного худкерівника. Головне в таборі — відкриття і закриття зміни. Тут слід попрацювати. Коли щось — допоможу, я поруч, у санаторії для ветеранів.

— Піонерський табір, Климе, не гірше, що зараз у нас є. Ти коли-небудь там був?

— Ні.

— Послухай. Триразове харчування (копійки відрахують) і тридцять крб за зміну. Режим, свіже повітря і... незабутнє піонерське вогнище в кінці зміни. Вільний час працюєш на себе, щоб у вересні партитуру читав, як книгу. Не вклепайся в якусь історію.

— Що ви маєте на увазі?

— Не загравай до піонерок і жовтенят. Зрозумів?

Довго реготалися, і музична педагогіка на цьому закінчилася.

Корцов мав рацію: піонерський табір не найгірше, що було за радянської влади. Режим, свіже повітря, триразове харчування повернули голодному Климу сили і бажання виправдати довір'я не тільки улюбленого педагога, а й матері, яка ледь животіла в селі.

Роботою в таборі «Зелений» в Ірпені Клим залишився задоволений, він завжди поривався до чогось нового, невідомого. Були дні, коли лежиш собі на траві і безтурботно дивишся на небо, по якому, як шматки вати, плавають хмари. Змінюючи щоразу форму, вони нагадували то звірів, то великі вежі, то ідилічні пейзажі. Клим поклявся собі: буду частіше дивитися вгору і давати волю своїм фантазіям. На горизонті Климової свідомості виринула і романтична картина піонерського вогнища — Ірпінська естетична деталь. Оскільки в піонерських таборах (а їх в Ірпені було з десяток) дні закінчення змін збігалися, то в певний час під бездонним небом і зірками, як скалки кришталю, спалахували величезні вогняні стовпи, що рвалися вгору. Це вже був не просто Ірпінь, місто обласного підпорядкування. Це — казка, яку бачив у свої юні роки Клим Шумейко, студент культосвітнього технікуму. Навколо вогнища: танці, хороводи і пісня — своєрідна мова людських почуттів. Це було так давно. Як добре, що я член якоїсь там комісії і знову їду в Ірпінь.

Три дні — як один день. Семінар відбувся успішно. Цьому сприяв вересень, що більше нагадував ранню весну, аніж осінь, раннє сонце, повільне опадання листя з червоних ірпінських кленів і домашня кухня, якою пишалися письменники.

— Вам голубці чи млинчики?

— І те, і те.

Про найголовніше ми й забули. Упродовж усього семінару в Ірпені їли багато і пожадливо не тому, що зголодніли, а тому, що смачно. Ми захопилися, адже семінар присвячений питанням української культури, літератури зокрема. Клим Іванович, можливо, пізніше міг осягнути, уже в статусі доктора наук, підсумкове резюме одного з учених, який сказав, що українська література «не обривала тя-глості художньої свідомості, часто само-здійснюваної у континіумах». Клим Іванович з цього і почав свій звіт, були й інші рекомендації, у яких виявлялася турбота про національну культуру. Шумейку видався звіт сухий і надто академічний, тому для «приколу» (як каже сьогодні молодь) додав ірпінський ліричний пасаж, частково уже згаданий у даному тексті. По-друге, як було мовлено, маючи мистецьку душу, Клим Іванович прихопив із собою баян, до якого не доходили руки багато років через службові обов'язки і кпини дружини: акордеон — це діло, а баян — та ж сільська гармошка. Вона у мене з вищою освітою і тому їй важко відрізнити баян від гармошки. Але Клим ризикнув. І тоді... може саме це врятувало звіт, де зазначено: «Протягом даного терміну проведення семінару було неухильно дотримано закон паритету звучання в п'ятдесяти відсотках пісенних творів українських (українських жирно підкреслено) авторів під час культурної програми семінару».

Шеф був у захопленні. Забув навіть привітатись.

— От і гаразд! А я гадав, що і цього разу будуть марно витрачені державні кошти.

— Климе Івановичу, одійдемо убік, тут усе й усі слухають.

— Як вам нова вакансія, яка, вважайте, уже в кишені?

— Та нічого... — ніяковів Клим Іванович.

Ув' один день (моя рідненька не повірить!) не тільки національна культура, але майже вся оздоровча сфера України опи-нились в руках, чи то пак, кишені Клима Івановича Шумейка.