Галина Бабич - Професор Шумейко

Міністерські колеги наказ прочитали, бо мали вищу освіту і, Богу дякувати, писати і читати навчилися.

— Таланить цьому Шумейкові, — шелестіли проміж собою.

— Коректний, інтелектуальний рівень... нормальний, — найцікавіші почали уточнювати освіту Шумейка. — Після культосвітнього закінчив Харківський інститут культури. Асоціальних настроїв не помічали, останнім часом захопився політологією.

— Це що? Зрада культурі?

— Обдаровані й духовно активні натури, як пан Шумейко, завжди прагнуть чогось нового. Ви, Миколо Івановичу, хоч і етнолог за фахом, але завжди плутали ярмо і сідло. Культура і політологія — це те саме ярмо і сідло.

— Ви, колего, певно, іронізуєте, коли говорите про Клима Івановича з такою уїдливістю. А з мене просто знущаєтесь.

— Даруйте. За цією, як ви кажете, іронією ховається щирість і мій прогноз: Шумейко піде далі.

Тут кожен замислився, наскільки приязним був із Шумейком.

Особливої дружби Клим Іванович ні з ким не водив, але з багатьма пов'язували служба і обов'язки. Тому, як Лев Толстой, міг собі сказати: «Я живу добре» з колегами.

Що Климові снилося тієї ночі? Не пам'ятав. Правда, під ранок щось наверзлося, але жодним чином не стосувалося сьогоднішньої патетики. Запитаю (тільки б дістатися додому) у дружини. Вона сни читає, як Ріхтер ноти. Шумейкові стало тепло і затишно, думки потекли спокійно і розмірено: нікого не силував, нікого не підсиджував, не зрадив, та й зусиль мало доклав. Аж занепокоївся: а що як передумають. Кілька днів у міністерстві тільки й розмов було, що про нову посаду, яку щойно обійняв Шумейко, а вона — його. Обіймалися багато років. У дім попливли достаток, нагороди, «потрібні» люди, гроші. Як у воду випав із голови Клима цвяшок: бути злидарем — бути ніким. Це вже не про нього. Якось само собою позбувся Клим Іванович свого розчуленого погляду на жебрацтво. На сходах перед входом до церкви він уже не бачив у чорних хустках старчих і не чув позад себе слова молитов. Пане Шумейку! Ви давно вийшли з моди: сьогодні жебрають старці у підземних переходах. А ти ж, читачу, знаєш нашу міліцію: на мерседесі в підземний перехід вона не пропустить не тільки Шумейка, а й самого Президента.

— Сьогодні вдома влаштую феєрверк! Та який!

Ще на порозі впізнала дружина запах її улюблених парфумів. Зраділа. А тоді...

— Цип, цип, цип... моя курочко! — сипав на підлогу Клим Іванович не мідяки, а сотенні й двохсотенні купюри.

— Климе! Що ти робиш? — в нестямі кинулася до нього дружина.

— Фінансую тебе! Цип, цип, курочко... Утям, рідненька, звідки на тебе така благодать звалилася, — додав і зареготав від задоволення.

У такі хвилини дружина ненавиділа його. Але намагалася стримуватися.

— Ти п'яний, Климе!

— Трохи є. Готуємося до захисту докторської.

— У такий спосіб?

— Світ змінив своє обличчя, рідненька.

— Не називай мене «рідненька»!

— Не хочеш, не буду. Я пив сьогодні у найдорожчому ресторані. «Ведмідь» називається. Чула? А знаєш із ким? Тобі й не обов'язково знати. Усі пили за мій кошт. Сказано: готуюсь до захисту докторської.

Дружину вперше охопив відчай. А потім жаль, біль і. ненависть.

— Який же ти нестерпний, Климе!

— Я що, висловлююсь матірно?

— Тільки цього й бракувало.

Замкнувшись у кабінеті, Клим Іванович після випитого спиртного і похмурого настрою спав уночі неспокійно. Прокинувся рано.

— Рідненька! У мене така насичена денна програма: відкриття виставки, лекція в Академії культури, о двадцятій — літак до Сімферополя. Перевірка оздоровчих центрів. Зроби тільки кавочки. Анастасія хай загляне в мій офіс, щоб без мене там не махорили.

— Гаразд. Ось тут лист від тітки Мо-крени. Сарай згорів, а в ньому теличка. Нещасний випадок у тітки Мокрени. Підсоби.

— Не підсоби, а допоможи. Як ти у школі працюєш? Далі. У тітки Мокрени не нещасний випадок, а п'яничка в хаті. Якщо всім в Україні, хто п'є, буду, як ти кажеш, підсобляти, що тоді?

— Ми ж заможні...

— Не ми, а я заможний.

— Ти, Климе, буваєш різним, але жадібним ніколи не був!

— Будеш у наш час. Ось піде мій маленький бізнес, вишлю тітці Мокрені не тільки на теличку. Тітку я любив і люблю. І взагалі, поміркуй, з чого почав я день, а з чого ти. Бувай! — не допивши кави, сказав Клим Іванович.

Маленький бізнес у пана Шумейка не тільки пішов, побіг, бігцем побіг. У 90-х роках, коли все враз було зметено, розтрощено, понищено, спішно продавалися піонерські табори, санаторії, будинки культури і все, що рухалося й не рухалося. Гадаєте, що Клим Іванович міг це прогавити? «Декамерон» тире Український салон краси, господарем якого був пан Шумейко, бігцем біг і зазивав