Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

що це убойний засіб, яким можна підняти чоловічу гордість у ДЯДЬ-ОСИНИХ клієнтів.

— А що «по-друге»? — спитав я.

— А, по-друге, це «сімнадцять з половиною ДЯДЬ-ОСИНИХ способів вирішити проблему НЕ СТОЇТЬ».

— Ну, і які ці способи? Припустимо, морквочка — це раз…

— Інтимні ігри типу «садо-мазо» і «а що це в тебе таке?» — два і три.

— Ну добре. А де ще чотирнадцять з половиною способів?

— Ну, оральний секс. Він — їй. Це чотири. І вона — йому, це п’ять.

— Оральний? Ти думаєш, ДОРАРОНОВНА і ДЯДЬ-ОСЯ?.. — не закінчив я, на мою думку, абсурдну фразу.

СЬОЖА лише кивнув.

— Нє, ти ґоніш! — не повірив я.

— Він мені сам про це казав.

Я уявив собі ДОРАРОНОВНУ і ДЯДЬ-ОСЮ у відповідних інтимних позах, і у мене в районі підшлункової запрацював моторчик, який означав мікс нудоти і збудження.

— Я тобі не вірю! — категорично заявив.

— А ти прийди в суботу на кухню і подивися, як вони снідають.

Що тут не знати? — подумав я. Вся комуналка щосуботи спостерігає один і той самий ритуал: як ЦИФЕРБЛАТИ на сніданок варять, а потім вживають сардельки і яйця «в мішечок».

«— Ося, от-дай (саме так, роздільно) мне свою сардельку!» — театрально, «з почуттям» промовляла ДОРАРОНОВНА, при тому навіть не намагаючись забрати справжню сардельку в чоловіка.

— Не от-дам, Дорочка, не от-дам! — подібно до ДОАРОНОВНИ ставив паузу в слові «отдам» ДЯДЬ-ОСЯ.

— А я у тебя от-беру, Осичка!

— Ану, попробуй, Дорочка, от-бери!

Або таке:

«Осичка, ты так активно облизываешь ложечку от иичка! (цим словом у ЦИФЕРБЛАТІВ позначалося яйце). Это же неприлично!»

Або:

«Осичка, ты сьорбаешь иичко очень громко, соседи могут услышать!» (це при цьому, що сусіди були максимум за два метри від них).

І завжди всі діалоги супроводжувалися загадковими хіхіканням.

«— Дорочка, твоє иичко сегодня очень вкусное.»

«— А ты своё, Осичка, явно пересолил!»

На кухні всі ці діалоги людей літнього віку сприймалися як безневинні бесіди старого люблячого подружжя, але тепер… Але тепер навіть я став сумніватися, наскільки вони безневинні.

«А може, СЬОЖА намагається мене надурити?» — подумав я і вирішив, що цієї суботи буду особливо уважним.

Тієї суботи вони їли сардельки.

ДОРАРОНОВНА намащувала сардельку гірчицею.

— Дорочка, не слишком ли много горчички? Сардельке печет — ой-ой-ой!

І знову загадкове хіхікання.

Почув би я ці словесні перекидання тиждень тому, навіть не звернув уваги. Однак після СЬОЖИНИХ слів засумнівався: може, й справді після 50-ти існує життя на планеті «секс»?

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ

Не думаю, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, яка виходить на балкон у нічній сорочці в моєму сьогоденні, і ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, яка жила в моїй комунальній квартирі в моєму минулому, — це одна й та сама особа. Однак мені хочеться в це вірити. І я навіть пальцем не поворухну, щоб перевірити — так це чи ні. Я не хочу розчаровуватися. Я згоден жити ілюзією. Я не хочу зруйнувати цю ілюзію. Тому з жахом проходжу повз її будинок, щоб не зустрітися.

Бо…

Бо от, приміром, болить у мене, старого пердуна, нога. Забити баки якійсь кралі естетичною балаканиною я цілком у змозі. Більше того, я ще теоретично можу після п’ятихвилинного мастурбування виконати свій чоловічий обов’язок за принципом «старий кінь борозни не зіпсує», але… йопересете! Стати у найпоширеніші дві пози, щоб виконати свій чоловічий обов’язок я, на жаль, не в змозі. Тобто в змозі. Анальгінчик, німесільчик — і твоє коліно нічого не відчуває. Але оце як подумаєш… І заради чого? І ЩО НОВОГО там буде? Та нічого! Надоєлі еті бєссмислєнниє тєлодвіженія!

А от помріять, помічтать… наприклад, про те, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ із моєї комунальної квартири за ці сорок років стала ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ на балкончику, що навпроти, — це зовсім інше. І навіщо псувати мрії грубою реальністю передпенсійного сексу?

Настали холоди, і ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ уже нечасто виходить на балкончик, тому я можу судити про стиль її життя опосередковано.

Отже, ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ страждає на безсоння. Однак не регулярно, а час від часу. І взагалі, я думаю, що слово «страждає» тут не до речі. Просто вона спить не по режиму. Коли їй заманеться. Чи коли заманеться її організму. Судячи з увімкнутого світла в її спальні, вона ночами читає книгу, хоча… світло не надто яскраве, можливо, вона читає електронну книгу або зависає над ноутбуком у фейсбуці… Зрідка вона іде вночі на кухню. Судячи з того, як відкриваються дверцята холодильника, вона вночі їсть. Взагалі, це можна було б зрозуміти і без ввімкнутого в нічній кухні світла, і без відкритих дверцят холодильника, а з її комплекції.

А ще недавно у ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ завелася міль. Бо цілий місяць вона сушила на останньому бабинолітньому сонці пальта, светри, хустки, вовняні шкарпетки. Ще додумалася повісити шкірку лисиці — з мордочкою і лапками, на штир кованої огорожки перед віконцями. Три дні голуби і ворони, які зазвичай любили гуляти по її балкону, оминали його десятою дорогою.

Домашнім одягом ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ є: влітку — короткі шорти з футболкою, узимку — сірий спортивний костюм із капюшончиком. Обриси її зимової фігури в капюшончику час до часу зринають