Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

Золотих Драконів. Червоні знищили озеро — джерело життєвої енергії для них. У твоїх родичів немає сил не лише продовжувати охороняти космічні світила, а й просто жити. Більше року вони не протягнуть, а для Дракона це мить.

— Чудово, краще б я взагалі не витикав носа з яйця!

— Ні, не краще. Так би ти не побачив цієї дивної ночі.

— Це місце казкове, але ж скоро усе зруйнується.

— Краще побачити чудо і відразу померти, аніж не побачити його і все одно невдовзі піти у вічність.

— А ти філософ, — уперше після появи на світ усміхнувся Дракон.

— Ні, я всього лише зоря Асхея. Прийшла забрати свій уламок аби Червоні Дракони не накоїли лиха: велику силу таїть цей малий осколок.

— Чи можу я якось врятувати свою родину? Скажи! Ти маєш знати! — щойно явлений Дракон ухопив дівчину за руку і благально глянув.

— Кожен здатен змінити хід подій, варто лише спробувати, — Асхея посміхнулася і зникла.

ГЛАВА 8

Простір навколо розколовся на двоє, і Уляна пішла на дно. На дно, якого давно не було. Дівчина летіла у просторі, на шаленій швидкості вона падала униз. І знаєте що? Це була найбільш казкова річ, яку вона коли-небудь переживала. Ще мить тому вона стояла у воді, значно відійшовши від берега, її пальці втопали у морському піску, а очі засліплювали сонячні відблиски, які гралися на водяних бризках. Аж ось: вона стрімголов мчиться униз. Уляна вже не така. Інша. Хоча ззовні дівчина абсолютно не змінилася, її тіло втратило будь-яку вагу, перетворилося на ефір. У цьому просторі не було повітря так само, як і не було вакууму. Це був безмежний простір без усякої форми, без усілякої лексичної ознаки. Про причину свого перебування у ньому дівчині думати не хотілося, тому вона безперешкодно насолоджувалась свободою падіння, розуміючи, що рано чи пізно, воно кудись та приведе.

Скоро простір почав змінюватись і вона це розуміла. Немовби електричні розряди шугали навколо. Стало гаряче. Уляні подумалось, ніби її переплутали з котлетою, і насильно поклали на розпечену пательню. Дівчина заприсягнулась в житті більше не смажити нічого, зрозумівши що відчувають риба, м'ясо та інші продукти, перейнялась до них щирим співчуттям. Що тільки не прийде у голову, коли ти летиш невідомо куди… У вухах почувся оглушливий шум. Здавалося вона йде на посадку.

Під ногами завиднілися обриси гір, обросли старезними деревами. Зелені вартові тісно обіймали гори у коло, а кам’яній пустелі кінця краю не було видно. Нажахана, Уляна затулила руками очі і віддалась на розсуд долі. Дивно, але ні з чим подібним до того, що описують у книжках, коли герой розуміє невідворотність гибелі, дівчина не зустрілась: життя перед її очима не пронеслося швидкісним потягом, з рідними подумки вона не попрощалась. Зрозумівши, що щось вона довго падає, і за законами логіки мала б уже давно розбитися об скелі та померти, Уляна розплющила очі і жахнулась: вона сиділа на величезному небаченому досі створінні схожому на дракона з легенд. Лусочки істоти, здавалося, були з чистого золота, кігті могли розірвати камінь, а крила заслоняли сонце. Дракон, зробивши декілька кіл під хмарами, стрімко наближався до землі. Уляна скотилася зі спини.

— Ти не забилась? — стривожено поцікавився юнак, якого вона з висоти не помітила.

— Здається ні, — відповіла Уляна, хоча лікоть кровоточив і ломив.

— Дай гляну.

— Дякую, не варто, — сполохано відсторонилась Уляна. Та юнак поклав руку на рану, і та на очах загоїлась, не залишивши й сліду.

— Ого… У вас нормально лікувати рани рукою? — усміхнулась дівчина.

— Мабуть так. Я сам тут перший день.

— А ти не врозумиш мене де я? Що це за місце дивне таке…?

— Це Анема — країна Драконів. Я Дракон, котрий поки що немає імені. Адже обравши невдалий день для народження, з’явився на світ у ніч, коли мій народ втратив озеро життєдайної енергії і незабаром зникне назавжди. Дракони зараз намагаються зберегти останні сили, тому я безіменний. Ось вирішив поглянути на свій дім з висоти, як жаль, що ця краса скоро належатиме Червоним Драконам…ооо це страшні істоти… я лише вчуся літати, тому вибач за таку посадку. Але коли я помітив як щось схоже на дівчину падає з неба і здавалося не вміло літати, я припустив що ти потребуєш допомоги. Вибач, якщо це ти так розважалась, і я перервав твої веселощі, — ніяково закінчив Дракон.

— Ого, сьогодні прогулюючись берегом моря, я уявлення не мала, що опинюся тут. А може я сплю! Та ж здається ні. Як дивно усе… — чомусь розсміялась Уляна.

— Я тут недовго, але можу показати Анему, якщо ти хочеш звісно. Тут по-справжньому чарівно… Хоча я, як і ти, мало що знаю про цей світ.

— Можна тебе запитати…? Мені здалося, що я летіла на драконі… А зараз я говорю з людиною…

— Те що ми бачимо — лише обмежена фізична форма, і не варто по ній судити. Я така ж енергія як і ти, так само як і ти можу змінювати оболонку. Але ти живеш у світі людей,