Петро Мірчук - Нарис Історії ОУН

помилкою або єхидним заслонюванням власної трусливости. „Поневолений нарід, обдирають з його надбань не тоді, коли він робить повстання, а тоді, коли гнобитель є переконаний, що поневолений нарід не є здібний повстання підняти”. Жертви, покладені в боротьбі за волю, поривають народ і наснажують його незламним завзяттям. А тому – „ніхто й ніщо не здержить нас на нашому революційному шляху. Ми йдемо вперед і закликаємо до нас усіх, у кого кров ще кружляє, у кого серце б'ється і в кого, крім самолюбія, живе ще любов вищого роду – любов до батьківщини”.

РЕВОЛЮЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ УВО

Форми пасивного й активного спротиву

Ставши на таких засадах, УВО розвинула на терені Західньої України широку революційну діяльність. Безпосередньою метою цієї діяльности було мобілізувати маси до втримання воєнної готовости супроти чужої влади. Передусім, УВО закликала всіх українців відмовитись визнати польську окупацію законною, а польську державу – сувереном тимчасово окупованих нею українських земель. У зв'язку з цим, з ініціятиви УВО проведено такі масові акції:

1. Бойкот присягання на вірність польській державі. Цього жадали поляки від усіх українців, що працювали як урядовці чи службовики на різних державних або самоуправних становищах. Заклик УВО викликав серед українського населення прихильний відгук, і українці почували себе далі громадянами української держави й масово відмовлялися від присяги, не зважаючи на загрозу позбавлення праці. Акція ця мобілізувала українську суспільність і примушувала польську владу робити поступки.

2. Бойкот загального перепису населення Західньої України, як частини польської держави, в листопаді 1921 р.

3. Бойкот виборів до польського сейму в листопаді 1922 р. Участь українського населення в польських виборах і вислання представників до польського парляменту були б сильним козирем для польської пропаґанди. Вона могла б твердити, що населення Західньої України вже примирилося з приналежністю до польської держави, і тому Рада Амбасадорів повинна визнати Західню Україну інтеґральною частиною Польщі, а українську справу на західніх землях – внутрішньою справою польської держави.

4. Бойкот набору до польського війська, що почався в грудні 1922 р. Бойкот цей мав засвідчити перед світом про те, що тільки насильством можна змусити українську молодь служити в чужій для неї польській армії та скласти присягу на вірність чужій польській державі. А присяга з примусу – неважна і не може нікого зобов'язувати.

До всіх тих акцій пасивного спротиву УВО анґажувала все українське громадянство, поширювала об'яви уряду ЗУНР, даючи ініціятиву і залишаючи за собою загальне керівництво.

Створюючи форми активного спротиву окупаційній владі, УВО перебрала на себе повністю проведення даної акції. В таких випадках участь в акціях брали тільки окремі члени УВО, визначені для того Командою УВО. До тих акцій належали: індивідуальний терор супроти представників окупаційної влади; саботажі – нищення ворожого майна й дезорганізація комунікації; „екси” – експропріяційні напади на державні установи, головно на поштові уряди й амбулянси.

Атентати на представників окупаційної влади

Першим голосним актом індивідуального терору УВО був револьверовий атентат на начальника польської держави маршала Й. Пілсудського, який приїхав з офіціяльною візитою до „польського” Львова, та на львівського воєводу Ґрабовського. Атентат виконав Степан Федак-„Смок”, син відомого адвоката д-ра Степана Федака, у Львові, в дні 25-го листопада 1921 року. Револьверові постріли не поцілили Пілсудського і тільки зранили Ґрабовського. Політичний процес проти атентатника відбився голосним відгомоном не тільки по всій Польщі, але й поза її межами. Атентат цей був протестом проти польської окупації західньоукраїнських земель і першим сиґналом бойової діяльности УВО.

Другим голосним актом індивідуального терору було вбивство членами УВО польського шкільного куратора Собінського, який особливо завзято заходився нищити українське шкільництво. Це був самозрозумілий для громадянства протест проти польонізації молоді. Собінського вбито револьверовими пострілами.

В голосному процесі, що відбувся в січні 1928 року, польський суд засудив, як виконавців того атентату, Івана Вербицького та Василя Атаманчука на кару смерти, замінивши її опісля на досмертне ув'язнення, а пізніше Атаманчукові на 10, а Вербицькому на 15 років тюрми. Обидва засуджені були до того вбивства зовсім непричасними; атентант на куратора Собінського виконав Роман Шухевич разом з іншим бойовиком УВО – Богданом Підгайним.

З інших актів індивідуального терору згадаємо: вбивство поліційного аґента в Стрию членами УВО Теодором Улицьким і Нагорняком; вбивство польського жандарма в Добростанах коло Львова; ліквідація станиці польської поліції в с. Фирлеві, Рогатинського повіту.

Окремо треба ще згадати атентат члена УВО Ольшанського на президента польської держави Ст. Войцеховського у Львові, в дні 5-го листопада 1924 р., та замах на тернопільського воєводу.

Перша саботажна акція 1922 року

Саботажна акція найсильніше розвинулася влітку та восени 1922 р., коли діяльністю УВО на західноукраїнських землях керував безпосередньо сам полк. Є. Коновалець. Саботажна акція, скерована проти державних об'єктів, почалась уже навесні того року. І так:

В травні 1922 р. в Баковинцях коло Перемишля спалено великі військові маґазини, а на передмісті Перемишля Засянні – два військові склади вовни і військовий тартак. На шляху Львів-Бібрка сильно пошкоджено залізничні рейки та поперетинано телеграфічні дроти. 3-го червня знищено дім жандармерії в Яворові. 16-го червня спалено поліційні доми в Городку Ягайлонськім. 18-го червня кинено бомбу на полі-ційну станицю в Угнові, а 27-го червня – на поліційну станицю в Судовій Вишні. 28-го червня спалено будинок водної станції в Любачеві. 2-го липня спалено залізничну станцію в Сопотові коло Кут, а тиждень пізніше – під Городком Ягайлонським. В липні поперетинано телеграфічні дроти навколо Львова, на лінії Коломия-Станиславів, біля Жовкви і в околицях Стрия 1.6-го серпня виконано динамітовий замах на потяг в околиці с. П'ядики. 20-го серпня кинено дві бомби до помешкання повітового коменданта поліції в Стрию. 28-го серпня знищено динамітовими петардами залізничну станцію та поліційний дім у Яворові. У вересні спалено будинок староства в Печеніжині, зірвано динамітом залізничний міст у Яворові, підкладено бомби під поїзд на лінії Львів-Підгайці, на станцію Боднарів та на залізничний шлях біля неї, зірвано залізничні рейки на шляху Вигнанка-Іване Пусте та на лінії Стрий-Сколе біля с. Конюхів.

Водночас УВО провела саботажну акцію проти польських поміщиків, які сваволили по українських селах, подібно як це було за панщизняних часів, та проти польських колоністів, що були здебільша поліційними донощиками. Влітку й восени 1922 р. проведено коло 2.300 підпалів фільварків, скирт збіжжя та господарських будинків, що були власністю польських дідичів і колоністів. У цій акції УВО користувалося спеціяльними часовими механізмами з