Автор невідомий - Бгаґавад-ґіта

своєї земної.

9. Не можеш думками, нащадку ясний кауравів,

До мене наблизитись — спробуй тоді через вправи.

10. Коли ж і на вправи твоє неподатливе тіло,

До мене наблизитись можеш завжди через діло.

11. Якщо ж ти в стремлінні до мене й на діло нездатен,

Тоді відречися уже від його результатів.

12. Бо ліпше від вправи — знання, від знання ліпший роздум,

Відмова від плоду діяльності — краща ніж розум.

13. Від заздрості і співчуття, від терпіння й страждання,

Від гніву, омани, майна, милосердя, кохання

14. Завжди вільний йоґин, упевнений і незворушний,

Він серце віддав мені, розум віддав мені й душу.

15. Ніхто не тікає від нього і він ні від кого,

Він вільний у вчинках і мислях — приймаю такого.

16. Кого самолюбства і чванства не тиснуть окови,

Хто все задля мене покинув — приймаю такого.

17. Хто пріч відійшов і від доброго і від лихого,

Здолавши любов і ненависть, — приймаю такого.

18. Хто рівний до недруга й друга, хвальби і прокльону,

До холоду й жару, до злого і доброго тону,

19. До слави й ганьби, до прихильного слова і злого,

Хто в помислах непогрішимий — я кличу такого.

20. Хто йде таким шляхом несхибно, хто вірою дише,

Хто прагне мене осягнути — до мене найближчий».

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ

1. «Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракріті й пурушу:

Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу».

2. «Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.

Та хтось же працює, щоби не було воно голе.

3. Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,

Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.

4. Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,

І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.

5. У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,

Згадай-но хоча би священні рядки Брагмасутри.

6. Основа особи, омана, осягнення суті,

І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,

7. Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —

Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.

8. Смиренність, повага до вчителя, самовладання,

Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,

9. Відчуженість від насолоди, багатства і блага,

Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,

10. Думок рівновага у справах невтішних, при тому

Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,

11. На мене скеровані мислі, відсутність гордині,

Віддаленість від товариства в пустельній яскині.

12. Знанням є осягнення правди, оманою — решта,

Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.

13. Затям собі, як увійти у безсмертності браму:

За межами наших чуттів лежить вічності брагмо.

14. Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,

Воно проникає, де тільки проникнути хоче.

15. Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,

Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.

16. Незрушне воно і ніколи не знає спокою,

Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.

17. У всьому воно і постійно у сутності власній —

І творить істоти і знищує їх одночасно.

18. Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,

Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.

19. Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:

Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.

20. Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.

Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракріті.

21. Пракріті-природа — основа причинності й дії,

Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.

22. Пуруша прямує до ґун — до гармонії, вроди,

Приводить поєднання їх до обнови природи.

23. Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,

Найвищий Господь — ось хто в тілі пракріті — пуруша.

24. Хто з ґунами разом пракріті й пурушу пізнає —

Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.

25. Одні пізнають в собі Господа силою мислі,

А інших до нього приводять діла безкорислі.

26. І ті навіть смерть подолають свою, що учення

Про Бога приймають від інших, немов одкровення.

27. Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,

У плинному вічне той спостерігає достоту.

28. Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,

Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.

29. І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,

А розум — без-дія, той справжнім знанням володіє.

30. Той також до брагмо приходить, хто передбачає,

Що кожна частина у цілому перебуває.

31. Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,

Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.

32. Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,

Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.

33. Як сонце єдине освітлює гори і доли,

Так само і поля господар освітлює поле.

34. До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти

Звільняння істот від тілесної форми — пракріті».

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

ТРИ ҐУНИ ПРИРОДИ

1. «І є ще найвище знання, — мовив Крішна, — пізнали

Аскети його і здобули у нім досконалість.

2. Хто сперся на нього, в мою проникає основу,

Той смерті не знатиме і не народиться знову.

3. Є лоном моїм вічне брагмо, я кидаю в нього

Насіння своє для народження всього земного.

4. Для всякого тіла, де здатне воно виникати,

Лиш я — його батько, а брагмо одвічне — це мати.

5. І саттва, і раджас, і тамас — це ґуни пракріті,

Що тіло одвічного міцно зшивають, як ниті.

6. З них саттва — побожність, нема на ній жодної плями,

Вона наділяє нас щастям, здоров’ям, знаннями,

7. І раджас — це пристрасть, і ким вона заволодіє —

Пов’яже його нерозривними узами дії.

8. А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас —

Брехливими всіх вона прагне приспати устами.

9. До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,

Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.

10. Подолані раджас і саттва — підноситься тамас,

А раджас і тамас побореш — то саттва зосталась.

11. Допоки вона перевагу утримує, доти

Струмує проміння знання від твоєї істоти.

12. А гору бере почуття із потребою дії —

Всією істотою раджас тоді володіє.

13. Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього —

Це тамас святкує в єстві у його перемогу.

14. При саттві в людини земні завертаються строки,

Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.

15. Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,