Джордж Мартін - Межовий лицар

«Сір Данкен.» Молодший Фоссовей поспішив за ним. «Мені не слід було спонукати вас виходити проти мого кузена. Я був розлютований через його пихатість, а ви настільки великі, що я подумав… Я був неправий. Ви без броні. Він би зламав вам руку чи коліно. Він любить лупцювати людей на тренуваннях, щоб на турнірі вони були втомлені, на випадок, якщо жереб зведе їх разом.»

«Він вас серйозно не побив.»

«Так, але я його рідна кров, хоча й другорядна гілка яблуні, як він ніколи не втомлюється нагадувати. Мене звуть Рейман Фоссовей.»

«Радий знайомству. Ви будете брати участь у турнірі?»

«Він — обов’язково. Що до мене, то я б хотів, але не можу. Я всього лише сквайр поки що. Мій кузен обіцяє посвятити мене в лицарі, проте каже, що я ще не дозрів до цього.» У Реймана було квадратної форми обличчя, кирпатий ніс, коротке жорстке волосся, але його посмішка була щирою. «Ви очевидно збираєтесь брати участь в турнірі. Чий щит ви вдарите?»

«Це не важливо,» відповів Данк. Так треба було відповісти, хоча насправді, це було дуже важливо. «Я не виступатиму аж до третього дня.»

«До того часу деякі захисники вже встигнуть програти,» зважив Рейман. «Що ж, хай допоможе вам Воїн, сір.»

«І вам.» Якщо він всього лише сквайр, то як маю я виглядати зі сторони, називаючись лицарем? Один із нас точно дурень. Срібло в гаманці Данка дзенькотіло при кожному кроці, але він знав, як легко можна його втратити. Навіть правила цього турніру були проти нього, майже унеможливлюючи зустріч з недосвідченим або слабким супротивником.

Існував добрий десяток різних форм проведення турніру, залежно від примхи лорда, що влаштовував його. Деякі влаштовували напівсерйозні бої між командами лицарів, інші — жорстокі сутички, в яких вся слава діставалась останньому, хто залишався на ногах. А от там, де проводили індивідуальні поєдинки, пари інколи визначались жеребом, а інколи — розпорядником ігор.

Лорд Ешфорд влаштовував турнір, щоб відсвяткувати тринадцятиріччя власної доньки. Прекрасна діва сидітиме поруч зі своїм батьком, правляча королева Кохання та Вроди. П’ять захисників виступатимуть як її оборонці. Всі інші відповідно будуть претендентами, але будь-хто, вигравши в захисника, займає його місце і сам стає захисником, аж поки хтось інший не переможе його. Після трьох днів змагань п’ятеро, що залишились, визначать, чи залишиться прекрасна діва королевою Кохання та Вроди, чи її місце займе інша.

Данк дивився на покриті травою доріжки та порожні трибуни і зважував власні шанси. Одна перемога, це все що мені потрібно. Тоді він стане одним із захисників на Ешфордському турнірі, нехай навіть лише на годину. Старий прожив майже шістдесят років, але йому ніколи не вдавалось стати захисником. Це не так вже й складно, якщо боги допоможуть. Він пригадав пісні, які він знав, пісні про сліпого Сімеона Зореокого, благородного Сервіна Дзеркального Щита, принца Еймона Лицаря-Дракона, сіра Райма Редвіна, Флоріана Дурника. Вони всі здобували перемоги над значно більш грізними супротивниками ніж у нього. Але вони всі були великими героями, хоробрими людьми благородного походження, не рахуючи Флоріана. А хто такий я? Данк з Блошиного кварталу? Чи сір Данкен Високий?

Скоро він дізнається правду. Данк підняв мішок з бронею і направився в напрямку наметів торговців у пошуках Сталевого Пейта.

7

Егг добре попрацював в таборі. Данк був задоволений; в глибині душі він все-таки побоювався, що сквайр знову втече. «Отримав добрі гроші за полфрі?» спитав хлопець.

«Звідки ти знаєш, що я продав її?»

«Ти поїхав верхи, а повернувся пішки. Якби то були грабіжники, ти б виглядав більш розсерджено.»

«Отримав стільки, щоб купити ось це.» Витягнувши свою нову броню, Данк показав її хлопцю. «Якщо ти колись збираєшся стати лицарем, то повинен вміти відрізняти хорошу броню від поганої. Дивись, це — хороша робота. Ця кольчуга подвійна, кожен елемент зв’язаний з двома іншими, бачиш? Це дає кращий захист, аніж у одинарних кольчуг. А от для шолома Пейт завкруглив верх, бачиш, як він вигинається? Меч або сокира просто зісковзнуть, в той час як шоломи з рівним верхом вони могли б пробити. Данк натягну шолом на голову. «Ну як він виглядає?»

«В нього немає забрала,» помітив Егг.

«Замість нього тут спеціальні зорові отвори. Забрало — це слабке місце в шоломах.» Сталевий Пейт сказав те саме. «Якби ти знав, скільки лицарів отримали стрілу в око, коли вони піднімали забрало, щоб ковтнути свіжого повітря, ти б ніколи не питав про це,» говорив він Данку.

«У нього і шпилю немає,» сказав Егг. «Він просто плаский.»

Данк зняв шолом. «Плаский мене цілком влаштовує. Бачиш, як виблискує сталь? Твоє завдання буде підтримувати її в такому ж стані. Ти знаєш як начищати кольчугу?»

«В бочці з піском,» відповів хлопчина. «але в тебе немає бочки. А шатро ви часом не купили, сір?»

«Я стільки за коня не отримав.» Щось хлопчина занадто нахабний, треба йому дати прочуханки — це піде тільки на користь. Хоча він знав, що цього не зробить. Йому подобалась сміливість. Йому потрібна була сміливість і для себе. Мій сквайр сміливіший, чим я, і до того ж розумніший. «Ти добре справився, Егг,» натомість сказав Данк. «Завтра підеш зі мною. Подивимось на турнірне поле. Купимо вівса для коней і свіжого хліба для себе. Може трохи сиру теж. Я бачив, в одному торговому наметі хороший сир.

«Мені не доведеться заходити в замок?»

«Чому ні? Одного дня я сподіваюсь жити в замку. І заслужити собі хороше місце, до того як постарію.»

Хлопець промовчав. Можливо, він боїться заходити туди, де живуть лорди. Нічого несподіваного. Але він це переросте. Данк повернувся до розглядання броні та роздумів як довго він її носитиме.

8

Сір Манфред виявився худою людиною з кислим виглядом на обличчі. Він носив чорне сюрко з вишитою пурпуровою блискавкою на ньому, але Данк впізнав би його і без цього завдяки пишній гриві рудого волосся. «Сір Арлан служив вашому лорду батьку, коли той та лорд Керон спалили Короля Стерв’ятників у Червоних горах, сір,» сказав Данк, стоячи на одному коліні. «Я був лише хлопчиком і служив сквайром у нього. Сір Арлан з Пеннітрі.»

Сір Манфред насупився. «Ні. Не знаю такого. І тебе теж, хлопче.»

Данк показав йому щит старого. «Це був його герб, крилата чаша.»

«З моїм батьком в горах було вісім сотень лицарів і ще близько чотирьох тисяч піхоти.» Я не зобов’язаний пам’ятати