Антуан де Сент-Екзюпері - Маленький принц

людям бракує уяви… Тільки й повторюють, що їм кажуть… Квітка, яку я мав удома, завше озивалася перша».

XX

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

- Добридень, - промовив він.

Перед ним був садок, повний квітучих рож.

- Добридень, - відгукнулися рожі.

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

- Хто ви? - спитав він, вражений.

- Ми - рожі, - відказали квіти.

- Он як… - сказав маленький принц.

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п'ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! - помислив маленький принц. - Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб - єдину в світі квітку, а то звичайнісінька рожа. Проста рожа і ри вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди - цього замало, щоб величати себе принцом…»

Він упав на траву й заплакав.

XXI

Отоді-то й показався лис.

- Добридень, - мовив лис.

- Добридень, - звичайненько відказав маленький принц і озирнувся, та нікого не побачив.

- Осьдечки я, - озвався голос, - під яблунею.

- Хто ти? - спитав маленький принц. - Ти такий гарний!

- Я лис, - відповів той.

- Пограйся зі мною, - попрохав маленький принц. - Мені так журно…

- Я не можу з тобою гратися, - мовив лис. - Я не приручений.

- О, даруй, - сказав маленький принц. Але подумав і додав:

- А що означає - приручити?

- Ти нетутешній, - сказав лис. - Що ти тут шукаєш?

- Шукаю людей, - відповів маленький принц. - А що означає - приручати?

- Люди, - мовив лис, - мають рушниці і ходять на лови. Це так ускладнює життя. А ще вони розводять курей. То єдина користь від людей. Ти шукаєш курей?

- Ні, - сказав маленький принц. - Я шукаю приятелів. А що означає - приручати?

- Це поняття давно забуте, - мовив лис, - Воно означає: прихилити до себе…

- Прихилити до себе?

- Авжеж, - мовив лис. - Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, достоту такий, як сто тисяч інших. I ти мені не потрібний. I я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього тільки лис, достоту, як сто тисяч інших лисів. Та як ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиний на цілім світі. I я буду для тебе єдиний на цілім світі…

- Я вже трошки розумію, - проказав маленький принц. - Є одна рожа… мабуть, вона мене приручила…

- Цілком можливо, - відповів лис. - На Землі чого тільки не побачиш…

- О, це не на Землі,- заперечив маленький принц.

Лис нібито дуже здивувався.

- На іншій планеті?

- Так.

- А мисливці є на тій планеті?

- Нема.

- Як цікаво! А кури є?

- Нема.

- Ех, світ недосконалий! - зітхнув лис. А потім знову повернувся до того самого:

- Одноманітне в мене життя. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Всі кури однакові, і люди всі однакові. I я нуджусь. Але як ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу й розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Зате твоя хода, як музика, викличе мене з нори. А потім - дивись! Бачиш, он там, на ланах, достигає пшениця? Я не їм хліба. Збіжжя мені ні до чого. Пшеничні лани не ваблять мене. I це сумно. Але в тебе чуб ніби золотий. I як добре буде, якщо ти мене приручиш! Золоте збіжжя нагадуватиме мені про тебе. I я полюблю шелест колосся на вітрі…

Лис замовк і довго глядів на маленького принца. А потім попросив знову:

- Будь ласка… приручи мене!

- Я б радо, - відмовив маленький принц, - але в мене обмаль часу. Мені ще треба знайти приятелів і узнати багато всяких речей.

- Узнати можна лише те, що приручиш, - мовив лис. - Людям уже бракує часу щось узнавати. Вони купують готові речі в торгівців. Але ж немає таких торгівців, що продавали б приятелів, і тим-то люди не мають приятелів. Як хочеш мати приятеля - приручи мене!

- А що для цього треба зробити? - спитав маленький принц.

- Треба бути дуже терплячим, - відказав лис. - Спершу ти сядеш трошки далі від мене на траву, ось так. Я краєчком ока позиратиму на тебе, дивитимусь, а ти мовчатимеш. Мова - це джерело непорозуміння. Але щодня ти сідатимеш трошки ближче…

Назавтра маленький принц прийшов знову.

- Краще, якби ти приходив о тій самій порі, - попросив лис. - Якщо ти прийдеш, скажімо, о четвертій дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. О четвертій я вже почну хвилюватися і непокоїтися. Я узнаю ціну щастю. А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Повинні бути обряди.

- А що таке обряд? - поцікавився маленький принц.

- Це теж річ давно забута - розтлумачив лис. - Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину - на всі інші години. Є, приміром, такий обряд у двох мисливців. У четвер вони танцюють з сільськими дівчатами. I який же це чудовий день - четвер! Я йду на прогулянку й доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні скидалися б один на один і я зовсім не мав би дозвілля.

Так маленький принц приручив лиса. I коли настала пора прощатися, лис казав:

- О, я плакатиму по тобі.

- Сам винний, - мовив маленький принц. - Я ж не хотів тобі нічого лихого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

- Авжеж, - згодився лис.

- Але ж ти плакатимеш! - мовив маленький принц.

- Виходить, ти нічого не вигадав.

- Вигадав, - заперечив лис. - Згадай, що я казав про золоте збіжжя.

Він замовк. Потім додав:

- Піди ще поглянь на рожі. Ти зрозумієш, що твоя рожа - єдина на світі.