Джордж Мартін - Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Чорноліси та інше річкове панство. Кораблі Морського Змія обложили затоку Чорноводу, і король Аегон щоранку мусив вислуховувати скигління купців, та не міг нічого вдіяти, хіба що перехилити ще один кухоль міцної наливки.

— Робіть щось! — вимагав він від пана Отто.

Правиця запевняв короля, що дещо вже робиться — наприклад, обмірковано заходи з прориву морської облоги Веларіона. Одним із головних стовпів влади Раеніри був її чоловік; але водночас принц Даемон являв із себе і найбільшу її слабкість, бо за роки своїх пригод та оборудок нажив більше ворогів, ніж друзів. І тепер пан Отто Вишестраж, один з найзапекліших принцових ворогів, простягав руку дружби іншому — Королівству Трьох Доньок, сподіваючись переконати його володарів разом виступити проти Морського Змія.

Та затримки й чекання не надто тішили молодого короля. Від розважливості та обережності свого діда Аегон II шаленів і втрачав терпець. Його мати, королева-удовиця Алісента, кілька разів підносила голос на захист пана Отто, але його милість лишився глухим до її прохань. Прикликавши пана Отто до престольної палати, він зірвав з його шиї урядовий ланцюг, якого і жбурнув панові Крістону Колію.

— Хай за нову Правицю мені править залізний кулак! — хвалькувато оголосив він. — Годі вже марнувати чорнило, час братися до справи!

Заклики короля якнайкраще пасували до вдачі пана Крістона.

— Не личить вам просити підтримки в панства, наче ви жебрак і канючите в них милостиню, — казав він Аегонові. — Ви є законним королем Вестеросу, а ті, хто сміє замірятися на ваш престол, є зрадниками. Час їм дізнатися, яку ціну платять за невірність.

Коронний шепотинник при королі Аегоні, Ларис Моц-Кутельнога, склав список усіх князів, які зібралися на Дракон-Камені, щоб вітати вінчання королеви Раеніри на царство або сісти у її чорній раді. Князі Кельтигар та Веларіон тримали столи на морських островах, куди гнів Аегона II не досягав, бо король наразі не мав сили на морі. Але «чорне» панство, яке сиділо у дідицтвах на суходолі, було позбавлене захисту морських хвиль.

Сутіндол впав легко, заскочений коронним військом зненацька. Місто було пограбоване і сплюндроване, кораблі у гавані — спалені, а князь Морочник втратив голову.

За наступну ціль пан Крістон обрав собі Граківню. Попереджений про наближення війська, князь Стаунтон зачинив браму і наготувався до опору. З-за мурів його вельможність міг лише спостерігати, як палять його ниви, ліси та села, як вирізають до ноги овець, корів та селян. Коли запас харчів у замку почав доходити кінця, він надіслав крука на Дракон-Камінь, благаючи про порятунок.

За дев’ять днів по тому, як князь Стаунтон вислав прохального листа, від моря почувся шум шкірястих крил, і над Граківнею з’явилася дракониця Мелеїс. Її кликали Червоною Королевою, бо вкрита вона була лускою кольору крові, перетинки крил мала рожеві, а гребінь, роги та лапи — яскраві, мов налощена мідь. На її спині, виблискуючи під сонцем обладунком з криці та міді, сиділа Раеніс Таргарієн, Королева-без-Корони.

Та пана Крістона Колія вона не налякала. Правиця короля Аегона чекав її появи і навіть сподівався на неї. За його наказом загриміли тулумбаси, і наперед заспішили стрільці з довгими луками та арбалетами, наповнюючи повітря стрілами. Стугоніли скорпіони, викидаючи у небо товсті сталеві списи, подібні до тих, якими колись убили Мераксеса у Дорні. Мелеїс отримала зо два десятки поранень, але від того, здавалося, лише розлютилася і кинулася униз, пихкаючи вогнем направо й наліво. Лицарі горіли просто у сідлах; яскравим полум’ям спалахувало їхнє волосся, шкіряний одяг та кінська збруя. Списники зроняли ратища і тікали на всі боки; дехто намагався ховатися за щитами, але драконового подиху не стримував ані дуб, ані залізо. Пан Крістон сидів верхи на білому огирі й гукав крізь дим та полум’я:

— Цільте у наїзницю!

Мелеїс заревла, пирхнула димом з ніздрів, і в щелепах її зателіпався охоплений язиками полум’я кінь.

І тут у відповідь почулося інше ревище, і в небі з’явилося ще дві крилаті постаті: сам король на Сонцежарі Золотому та його брат Аемонд на Вхагар. Раеніс проковтнула принаду, Крістон Колій захряснув пастку, і ворожі зуби стулилися навколо принцеси. Але вона не зробила навіть спроби втекти — з радісним кличем та ляскотом батога принцеса Раеніс повернула Мелеїс на ворога. З самою Вхагар вона ще могла б упоратися, бо Червона Королева була стара, хитромудра і не чужа битви. Але проти Вхагар і Сонцежара вкупі на неї чекала неминуча поразка. Дракони зустрілися у відчайдушному бою за півтори сотні сажнів над полем, і в повітрі спалахнули та розквітнули вогненні кулі — такі яскраві, що люди потім божилися, що на небі з’явилося кілька сонць. Криваво-червоні щелепи Мелеїс на мить стиснулися навколо Сонцежарової шиї, але тут згори на неї впала Вхагар. Усі троє чудовиськ ринули, кружляючи, до землі й гепнули з такою силою, що з мурів Граківні за дві версти звідти порснули камені.

Найближчі до драконів люди на полі не дожили розповісти нам про те, що сталося. А ті, хто стояв далі, нічого не бачили з-за вогню та диму. Полум’я загасили за кілька годин, але з попелу неушкодженою підвелася лише Вхагар. Мелеїс загинула при падінні й була розірвана на безліч шматків вже на землі. Сонцежар, неймовірної краси золотий дракон, лишився калікою з наполовину відірваним від тіла крилом. Ясновельможний Сонцежарів наїзник зламав собі ребра і стегно, половину тіла йому вкрили опіки, а лівиці повелося найгірше — драконове полум’я пекло так гаряче, що обладунок короля вплавився у плоть.

Тіло, про яке вирішили, що воно належить Раеніс Таргарієн, пізніше знайшли коло трупа її дракониці, хоча воно так зчорніло, що напевне упізнати принцесу ніхто не брався. Улюблена донька пані Джоселин Баратеон та принца Аемона Таргарієна, вірна дружина князеві Корлісу Веларіону, мати й бабуся, Королева-без-Корони жила без краплі страху в серці й померла серед вогню та крові. Їй виповнилося п’ятдесят і п’ять років.

Того дня наклали головами вісім сотень лицарів, зброєносців та служивих людей. Ще сотня загинула пізніше, коли принц Аемонд і пан Крістон Колій узяли замок Граківня приступом і скарали його залогу на горло. Голову князя Стаунтона повезли до Король-Берега і поставили над Старою Брамою… та найбільше вразила юрбу столичного люду, і навіть змусила її поштиво замовкнути, голова дракониці Мелеїс, привезена до міста на возі. Опісля багато тисяч людей завважили за краще втекти з Король-Берега, поки королева-удовиця Алісента не наказала зачинити усі брами.

Король Аегон II не помер, хоча дехто