Сергій Вікторович Жадан - Власник найкращого клубу для геїв

них просто не буває, то вийшло так, що вони почали масово штампувати наркотики середньої тяжкості. Програму згорнули, ясна річ. Фабрика збанкрутувала. Профспілки підняли шум, їх підтримали наші зелені. Писали листа Йошці Фішеру. Але він не відповів. Ну, одне слово, усіх звільнили, мою сестру теж. А щоб якось улагодити конфлікт із профспілками, зарплату колективу видали продукцією. Вони тепер стоять на житомирській трасі і продають ці таблетки туристам, разом із м’якими іграшками. А мені сестра кілька упаковок привезла. Так що я алергік, щоб ви знали… А до чого тут геї? — запитав Санич після довгої паузи. А х… його знає, — признався Славик. — Ось, візьміть, — сказав він і простягнув Саничу дві таблетки. — Хороша штука. Рубає на раз. Санич взяв таблетки і ковтнув їх одна за одною. Гірше не стане, — подумав він. Гірше не стало.

Раїса Соломонівна зовсім упилася. Вона вирвала мікрофон із рук Гоги і почала співати пісні з кінофільмів. Свою руду перуку вона одягла на заклопотаного Славика. Гога спробував забрати в неї мікрофон, але вона вчепилась йому у волосся і почала кричати. Славик спробував її відтягти від боса, але марно — Раїса Соломонівна міцно трималась за Гогу однією рукою, другою намагаючись видряпати йому очі. Гога спочатку намагався її відштовхнути, але потім теж завівся і почав наосліп махати кулаками. Першим ударом він звалив із ніг Славика. Славик схопився за щелепу і знову кинувся відтягувати Раїсу Соломонівну. Раїса, зустрівши спротив, озвіріла і кинулась на Гогу з новою силою. Після кількох спроб вона проїхалась-таки по його лівій щоці, лишаючи криваві борозни і відламуючи накладні нігті. Гога зойкнув, відступив і ввалив Раїсі Соломонівні з носака просто в живіт. Раїса відлетіла назад і разом зі Славиком, котрий за неї тримався, завалилась у зал. Гога, лаючись, витирав кров. Санич, — крикнув він, — будь другом, — винеси звідси цю відьму. І музику її вимкни, — крикнув він. Санич підійшов до співачки, взяв її за петельки і потягнув на вихід. Слідом із плачем біг Славик у перуці, Гога дивився на все це зі сцени і лаявся. Відьма! — кричав він, стоячи посеред сцени. — Відьма чортова! Санич викликав таксі, сунув Славику бабки і повернувся до клубу. Гога сидів скраєчку сцени, витираючи кров шовковим рукавом, і пив водку з горла. Відьма! — заплакав він і ткнувся носом Саничу в груди. — За що вона мене? От відьма! Нормально, брат, — відповів йому Санич. — Давай я тебе додому відвезу. Вони вийшли надвір. Горбань стояв біля своєї машини, подивився на Гогу в ботфортах, перевів задумливий погляд на Санича і мовчки сів за кермо. По дорозі всі мовчали, тільки Гога час від часу схлипував. У мене теж сусід підар, — спробував зав’язати розмову горбань. Да? — похмуро озвався Санич, — а в мене цілий під'їзд.

Уранці Гога прокинувся вдома, в ліжку, в одязі й ботфортах. Задумливо подивившись на ботфорти, спробував усе згадати. І не зміг. Чорт, подумав Гога, чим я займаюсь? Мені скоро тридцять, я нормальний здоровий бізнесмен, на мене тьолки вішаються. Ну, добре, знову подумав він, тьолки не вішаються, але все одно — для чого мені цей клуб, для чого мені ці геї, що я сам собі життя псую. Він потягнувся за телефоном, набрав номер знайомого оптовика і з льоту купив у нього партію гіпсокартону.

Санич приїхав до «Бутербродів» десь по обіді. На вході стояв зляканий охоронець. Сан Санич, — сказав він, — там Георгій Давидович… Розберемось, — коротко відповів Санич і зайшов до клубу. Зал був завалений якимись коробками. Вони стояли всюди. Столи було складено в кутку. Бар не працював. Санич зайшов до Гоги. Гога сидів, закинувши ноги на стіл, і весело розмовляв із кимось по телефону. На столі перед ним стояли ботфорти. Що це? — запитав його Санич, показуючи пальцем у бік залу. Що? — безжурно перепитав його Гога. — А, в залі? Гіпсокартон. Взяв партію дешево. А як же «Бутерброди»? — запитав його Санич. А ніяк, — відповів Гога. — Без понтів ці «Бутеброди». Я в мінусах, Санич, які «Бутерброди»? Зараз скину гіпсокартон, і на Кіпр. А як же екзотичний відпочинок? — запитав його Санич. Та який екзотичний відпочинок? — нервово засміявся Гога. — У нас ментальність не така, розумієш? Ну, а яка в нас ментальність? Чорт його знає, яка, — відповів йому Гога. — Нашій ментальності шо нада — водку і тьолку для екзотичного відпочинку, правильно? А з вашими геями яка водка може бути? Не говорячи вже про тьолку, — печально додав він.

У залі почувся пронизливий крик. Двері розчахнулись, і до кабінету влетів Славик. Що? — закричав він. — Що це? Він відчайдушно показував у бік залу. Георгію Давидовичу, Саничу — що це таке? Це гіпсокартон, — сказав йому Санич. Гіпсокартон? Гіпсокартон, — підтвердив Санич. Навіщо гіпсокартон? — не зрозумів Славик. Гіпсокартон, Славику, — пояснив йому Гога, — для будівництва архітектурних об’єктів. Георгій Давидович згортає бізнес, — пояснив Славику Санич, — він тепер буде торгувати гіпсокартоном на Кіпрі. На якому Кіпрі? — ображено заперечив Гога, але Славик його вже не слухав. — Що? — перепитав він. — Згортає бізнес? Ось так просто — згортає бізнес? А я? А наші плани? Які плани? — нервово перебив Гога. Так, я розумію, — затягнув Слава, — я це відразу бачив. Для вас це так — сьогодні відкрили, завтра закрили, для вас же це так. Я вас розумію, я б на вашому місці теж так зробив би. Да. Це коли до діла, коли «Вишивані рушнички» треба пробити, тоді Славик давай. Або коли Раїсу Соломонівну запросити, так це Славик будь ласка. Відьма твоя Раїса Соломонівна! — закричав на це Гога. — Відьма чортова! Да? — в свою чергу закричав Славик. — Раїса Соломонівна — артистка! У неї репертуар! А ви її ногою по печінці! Як — ногою по печінці? — розгубився Гога. Так! Ногою! По печінці! А в неї репертуар! — Славик не витримав, упав на крісло і, обхопивши голову руками, заридав. Запала гнітюча мовчанка. Санич, — заговорив нарешті Гога, — Санич, я що? Справді? Ногою по печінці? Ну, ти захищався, — сказав Санич, відводячи погляд. Не може бути, — прошепотів Гога і теж обхопив голову руками. Сан Санич вийшов надвір. На протилежному боці вулиці стояли двоє «Супер-ксероксів» у зелених спортивних костюмах і майже зливались із липневою зеленню.

Мабуть, Гога зреагував на цю історію про печінку, в сенсі про Раїсу Соломонівну. Щось його перемкнуло після цього, соромно перед колективом стало, чи що, але наступного ранку він сплавив гіпсокартон директорові парку розваг і запросив Санича і Славика на розмову. Санича заїдала депресія,