Агата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

Невисокий брюнет схилив голову, Пуаро відповів тим же.

— Доктор Константін вважає, що смерть настала близько першої ранку.

— У таких випадках важко сказати точно, — сказав лікар, — але, гадаю, я можу впевнено стверджувати, що смерть настала в проміжку від півночі до другої ранку.

— Коли востаннє Ретчетта бачили живим? — спитав Пуаро.

— Відомо, що він був живий приблизно за двадцять перша, коли говорив із провідником, — сказав мсьє Бук.

— Це правда, — підтвердив Пуаро. — Я сам чув, як це сталося. Це було востаннє?

— Так.

Пуаро повернувся до лікаря, який продовжував:

— Вікно в купе мсьє Ретчетта було відчинене навстіж, що дозволяє припустити, що вбивця втік саме так. Проте, на мою думку, вікно відчинили, щоб збити нас із пантелику. Той, хто втік би в такий спосіб, мав залишити чіткі сліди на снігу. А їх не було.

— Отож, злочин виявили… Коли? — спитав Пуаро.

— Мішель!

Провідник випрямився. Його обличчя й досі було бліде й перелякане.

— Розкажіть цьому джентльмену, що саме сталося, — наказав мсьє Бук.

Чоловік говорив уривками.

— Камердинер того мсьє Ретчетта сьогодні вранці кілька разів стукав у його двері. Відповіді не було. Потім, приблизно півгодини тому, підійшов офіціант із вагона-ресторану. Він цікавився, чи мсьє замовлятиме déjeuner[31]. Ви ж розумієте, була одинадцята година. Я відімкнув йому двері власним ключем. Але дверний ланцюжок також був застібнутий. Ніхто не озвався, і було дуже тихо, і холодно, дуже холодно. Вікно відчинене, і сніг залітав у купе. Я подумав, що, можливо, у того джентльмена стався напад. Тому покликав chef de train. Ми зламали ланцюжок і увійшли всередину. Він був… Ah! c’était terrible![32]

Він знову затулив обличчя руками.

— Двері були зачинені зсередини на ключ і ланцюжок, — задумливо сказав Пуаро. — То ж не самогубство, га?

Лікар-грек уїдливо хмикнув.

— Чи чоловік, що коїть самогубство, завдасть собі десять, дванадцять чи п’ятнадцять ножових поранень? — запитав він.

Очі Пуаро широко розплющилися.

— Нечувана жорстокість.

— Це жіночих рук справа, — уперше втрутився в розмову chef de train. — Судячи з усього, це зробила жінка. Тільки жінка може завдати стільки ран.

Доктор Константін задумливо зморщив обличчя.

— То мала б бути неймовірно сильна жінка, — сказав він. — Я не планую обговорювати технічні деталі, оскільки це лише заплутає справу, але можу вас запевнити, що два чи три удари були такої сили, що пройшли крізь тверді тканини кісток і м’язів.

— Зрозуміло, що злочин учинив непрофесіонал, — сказав Пуаро.

— Узагалі дилетант, — підтвердив доктор Константін. — Здається, ударів завдавали безладно, навмання. Деякі просто ковзнули, майже не нашкодивши. Неначе хтось заплющив очі, а тоді сліпо знову й знову шалено наносив удари.

— C’est une femme[33], — сказав chef de train. — Жінки такі. Коли їх розлютити, у них страшна сила. — І він так переконано закивав, що всі запідозрили, що chef de train знав це з власного досвіду.

— Можливо, я зроблю свій внесок до інформації, яку ви зібрали, — сказав Пуаро. — Мсьє Ретчетт учора звертався до мене. Він сказав, наскільки я зрозумів, що його життя в небезпеці.

— Його «грохнули», як кажуть американці, еге ж? — сказав мсьє Бук. — Тому це не жінка. Це гангстер чи бандит.

Здавалося, сhef de train образився, що його теорія звелася нанівець.

— Якщо це так, — сказав Пуаро, — здається, це робота дилетанта.

У його тоні звучало професійне несхвалення.

— У потягу є кремезний американець, — зауважив мсьє Бук, наполягаючи на своїй ідеї. — Звичайної зовнішності, жахливо одягається. Жує гумку, що, на мою думку, не прийнято в гарному товаристві. Ви знаєте, кого я маю на увазі?

Провідник, до якого він звернувся, кивнув.

— Так, мсьє, це купе номер 16. Але це не він. Я помітив би, якби він вийшов чи зайшов у купе.

— Може, і ні, може, і ні. Та ми це скоро з’ясуємо. Запитання таке: що ж нам робити? — Бук подивився на Пуаро.

Пуаро глянув на нього у відповідь.

— Ну ж бо, друже, — сказав мсьє Бук. — Ви розумієте, про що я хочу попросити вас. Мені відомі ваші можливості. Візьміться за це розслідування! Ні, ні, не відмовляйтеся. Бачте, для нас це серйозне питання. Я звертаюся від імені міжнародної компанії спальних вагонів. Коли прибуде югославська поліція, простіше буде запропонувати їм готове рішення! В іншому разі затримка, неприємності, мільйон незручностей. Хтозна, можливо, у багатьох невинних людей будуть серйозні неприємності. І навпаки, якщо ви вирішуєте цю загадку! Ми кажемо: «Сталося вбивство, ось злочинець!»

— Припустімо, я не впораюся.

— Ah! mon cher! — заворкував мсьє Бук. — Я знаю вашу репутацію. І знаю дещо про ваші методи. Ця справа для вас просто ідеальна. Проглянути минуле всіх цих людей, виявити їхні bona fides[34] — усе це забере багато часу і додасть купу незручностей. Але хіба не від вас я неодноразово чув, що для того, щоб розгадати загадку, треба просто відкинутися на спинку крісла й помислити? Отак і зробіть. Опитайте пасажирів потяга, огляньте тіло, перевірте докази, і тоді… Я у вас вірю! Я абсолютно переконаний, що ви не просто вихвалялися. Тож сядьте й подумайте, скористайтеся (як я часто від вас чув) маленькими сірими клітинами мозку… і ви дізнаєтеся.

Він нахилився вперед, замилувано дивлячись на свого друга.

— Ваша віра зачепила мене, мій друже, — емоційно сказав Пуаро. — Як ви зауважили, ця справа не може бути занадто складною. Я й сам учора ввечері… але не час говорити про це зараз. Мушу зізнатися, цей випадок заінтригував мене. Ще півгодини тому я замислювався, що попереду багато нудних годин, поки ми тут застрягли. А тепер… загадка сама потрапила в мої руки.

— То ви беретеся за це? — нетерпляче запитав мсьє Бук.

— C’est entendu[35]. Віддаєте справу в мої руки.

— Чудово! Ми всі до ваших послуг.

— Почнімо з того, що мені потрібен план вагона «Стамбул—Кале» з короткою інформацією про пасажирів, які займають кілька купе. Також я хотів би побачити їхні паспорти та квитки.

— Мішель вам їх принесе.

Провідник вийшов із купе.

— Які ще пасажири їдуть цим потягом? — запитав Пуаро.

— У цьому вагоні я та доктор