Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

вивчення пам’яток, що не лише стало підґрунтям для реставрації фортифікацій, але й змінило уявлення про розвиток Кам’янця… З початку 1960–х рр. оборонні споруди Старого міста досліджувала й відновлювала Євгенія Пламеницька (1927 — 1994) — історик архітектури й архітектор-реставратор…» [147, с. 534].

Автор не буде характеризувати всю діяльність великої дослідниці Євгенії Пламеницької. Це досить вдало зробила її донька Ольга Пламеницька. І, я надіюсь, нові дослідники цю справу продовжать.

Ось що відкрилося Євгенії Пламеницькій в ході пошукових робіт: «У процесі архітектурно-археологічних досліджень Старого замку в західній частині головного замкового двору Є. Пламеницька виявила залишки найдавніших оборонних веж та мурів, встановила межі первісної території укріплення та його складну будівельну періодизацію. Культурні шари, синхронні до виявлених давніх укріплень, було датовано за археологічними матеріалами XI–ХІІІ ст… Ця знахідка принципово змінила уявлення про фортифікацію давньоруських часів і про оборонне будівництво домонгольської доби на території Поділля й України… Втім, консервативною історичною наукою (зазначимо, в ті роки цілковито проросійською. — В.Б.) результати досліджень Старого замку було прийнято не відразу: на той час вважалося, що мурованих укріплень за давньоруських часів на теренах України не існувало» [147, с. 334–335].

Так вирішила Москва, бо на її теренах не існувало мурованих військових споруд в XI столітті. Значить, і в Україні їх бути не могло. І досі так думає багато українських істориків. Так-от, Євгенія Пламеницька посягнула на те довге московське мавпування. Відкинула його цілком аргументовано. І тут, як кажуть, «проти фактів не попреш». Тим і цінні праці обох дослідниць — Євгенії та Ольги Пламеницьких.

Кам’янець-Подільська фортеця. Гравюра XVII ст.

Як чинили раніше московити, коли не могли спростувати очевидні факти? Надзвичайно просто. Вони їх замовчували, не звертали на них уваги. Так можна було діяти за імперських часів. Сьогодні існує незалежна Українська держава, і її інтереси вимагають від кожного науковця захищати національні прерогативи. Не методом замовчування достовірних історичних фактів, а методом переосмислення старих, ворожих Україні, імперських ідей та постулатів. Видатні сучасні українські науковці так і чинять. Але історики в цьому дуже повільні й непослідовні. Тому саме їм кинулися допомагати тисячі науковців і просто небайдужих людей в Україні та поза її межами. І це нормальне явище — у нас немає часу на довге, тривале роздумування. Гляньте: Московська імперія уже встромила українцям ножа в спину. І це не кінець! Маємо таке розуміти.

Тому професор-фізик, доктор фізико-математичних наук Анатолій Миколайович Кіндратенко, захищаючи інтереси України та українців, присвятив багато років свого життя вивченню давньої історичної проблеми гунів і цілком переконливо, проаналізувавши сотні фактів, доказав, що гуни — то давні українці, це слід сприймати з вдячністю, а не коситись вороже: мовляв, нефахівець «лізе до нашого корита».

Треба сьогодні в Україні відкинути оцю «будзейщину»: фахівець — нефахівець. Це теорія нашого ворога. Ми уже бачили — як фахівці (військові) захищали в 2014 році на Донбасі Україну…

Отож, схиляю свою сиву, вісімдесятилітню, голову перед Вами, шановний Анатолію Миколайовичу! З роси і води Вам! Дякую за Вашу неоціненну працю!..

Та повернімося до вічно молодого Кам’янця. Ольга Пламеницька, пропрацювавши багато років над кам’янецькою темою та маючи в руках матеріали практичних робіт Євгенії Пламеницької, висунула думку про заснування Кам’янця у II–III століттях римлянами та запропонувала нову (свою) періодизацію його існування та розвитку. Ці думки та пропозиції настільки фундаментальні, що з ними хотілося би погодитись,.. але… Справа в тому, що вони не враховують інших, сучасних наукових досліджень: про готів, гунів, про давні Траянові вали тощо. І тоді виникає багато зустрічних дилем. Ось одна із них, цілком очевидно, замовчувана досі: чому кам’янецькі люди уже тисячу років величають свої старі криниці — гунськими? Це ж вороже слово — навіщо народ зберіг його у своїй пам’яті?

Тому доведеться шановній Ользі Пламеницькій до своїх гіпотез вносити корективи. Ось як, на моє переконання, бачиться хід подій. Наша думка йтиме поруч із цитатами професора Ольги Пламеницької.

«Згідно з гіпотезою авторки, на території острова Старого міста існувало військове поселення II–III ст., залишки структури якого репрезентує середньовічна ринкова площа. Комунікацією між костелом та поселенням був мурований віадук (відомий після середньовічних перебудов як Замковий міст — Pons Arcis). Доказова база гіпотези ґрунтується на архітектурно-археологічних даних та дослідженнях будівельних технологій (зокрема мурувальних розчинів). Проводяться аналоги з римським містобудуванням. В коло аналогів попадає міст, зображений на колоні Траяна в Римі, який, на думку авторки, помилково ототожнюється з мостом через Дунай біля м. Дробета — Турну — Северин (Румунія), збудований 105 р. Аполлодором Дамаським…

Кам’янець-Подільський. Листівка 1875 р.

Топографія острова вплинула на формування типу урбаністичної структури поселення і за давньоруських часів. Вона класифікується як двокомпонентна (замок — місто), притаманна європейським містам. Зокрема, топографічно відокремлений від міста замок міг захищати місто, але в разі внутрішніх конфліктів міг оборонятися й від нього. Авторка доводить відмінність цієї структури від трикомпонентної структури північноруських міст (що складалися з кремля, торгу й посаду)…» [147, с. 65].

Автор не збирається щось заперечувати у наведеному витягу із академічної праці професора Ольги Пламеницької. Та в зв’язку з тим, що дана праця «узгоджувалася» з науковими колами старої «промосковської історичної школи» і тому багато в чому «знівельована» та «прилизана», автор до чудового аналізу пані професорки додасть не менш чудові дослідження інших сучасних українських (і не тільки) істориків. У результаті ми матимемо більш обширну історичну картину розвитку давнього і славного міста Кам’янець.

Наперед прошу вибачення у пані професорки.

Ще батько історичної науки Геродот у V столітті до нової ери, тобто до Різдва Христового, засвідчив проживання скіфських племен гетів (зверніть увагу — не готів!) на дунайських берегах. Їх було дуже багато, навіть перший скіфський цар Таргетай походив (у 1500–му році до нової ери) із цього племені. А за свідченням доктора історичних наук, історика та археолога Івана Івановича Зайця, у II тисячолітті до нової