Луїза Пенні - Фатальне благословення, Луїза Пенні

знайома з усіма духовними шляхами, — сказала Матінка Бі, трохи перебільшуючи, як здалося Кларі, — але не з цим.　

Підтекст був зрозумілий.　

— І все ж, — утрутився Габрі, — це дивний збіг, вам не здається?　

— Що саме? — запитала Матінка.　

Вона втягнула голову в плечі, хоча її голос і обличчя здавалися безтурботними.　

— Що Сісі назвала свою книжку «Віднайдіть спокій». Це ж фактично назва твого центру медитації.　

Запала тиша.　

— А що таке? — запитав Габрі, уже зрозумівши, що наскочив на слизьке.　

— То, найімовірніше, збіг, — рівним голосом промовила Емілі. — І, мабуть, данина тобі, та belle[22]. — Вона повернулася до Матінки, поклавши свою тонку кисть на пухку руку своєї подруги. — Вона живе в старому будинку Гедлі вже близько року і, без сумніву, надихається тим, що ти робиш. Це данина твоєму духові.　

— І лайно, яке вона видала, напевне, смердючіше за твоє, — заспокоїла її Кей. — Це, мабуть, втішає. Я не очікувала, що таке можливо, — сказала вона Рут, яка із захопленням дивилася на свого кумира.　

— Гарна зачіска. — Олів’є повернувся до Клари, сподіваючись зняти напругу.　

— Дякую. — Клара провела руками по волоссю, від чого воно стало дибки, ніби вона щойно перелякалася.　

— Ти мала рацію. — Олів’є повернувся до Мирни. — Вона схожа на переляканого хлопчика з окопів під Вімі[23]. Небагато людей наважилися б на таку зачіску. Дуже сміливо, надзвичайно сучасно. Моє шанування!　

Клара примружилась і гнівно блиснула очима на Мирну, яка усміхалася на весь рот.　

— До біса Папу! — виголосила Кей.　

Сісі знову підрівняла стілець. Вона стояла одягнена й самотня в готельному номері. Сол поїхав, не поцілувавши на прощання. Коли він пішов, Сісі відчула полегшення. Тепер нарешті вона могла це зробити.　

Сісі стояла біля вікна й тримала в руках книжку «Віднайдіть спокій». Вона повільно піднесла книжку до грудей і притиснула до себе, наче це була річ, якої їй бракувало все життя.　

Вона чекала, закинувши голову назад. Чи полишать її спогади цього року? Але ні. Її нижня губа злегка затремтіла. Закліпали очі, до горла підступив клубок. Потекли холодні сльози. Наче наввипередки, вони стікали по щоках у відкритий безмовний рот. Вона поринула в темну прірву слідом за ними й опинилась у знайомій кімнаті.　

Різдво. Її мати стоїть біля давно всохлої і неприкрашеної сосни в кутку порожньої темної кімнати. Підлога навколо всипана гострими голками. На дереві висить одна-єдина кулька, і мати, істерично виючи, зриває її з дерева. Та Сісі все ж чує, як голки зливою падають на підлогу, і бачить, як до неї летить кулька. Вона не збиралася її ловити. Вона лише піднесла руки вгору, щоб захистити обличчя, але кулька влучила просто в її долоні і залишилася там, ніби знайшовши собі прихисток. Мати качається по підлозі плачучи, і Сісі відчайдушно бажає, щоб вона зупинилася. Несамовито хоче заткнути її, змусити замовкнути, заспокоїти, перш ніж сусіди вкотре викличуть поліцію і її матір заберуть. І Сісі залишиться сама серед чужих людей.　

Та на якусь мить Сісі завагалася і подивилася на кульку у своїх руках. Вона світиться й тепла на дотик. На ній простий малюнок. Три високі сосни разом, наче сім’я, а на їхньому похиленому гіллі лежить сніг. Внизу рукою її матері написано: Noël[24].　

Сісі нахилилася до кулі й потонула в її тиші, спокої та світлі. Але вона, мабуть, пробула там занадто довго. Стукіт у двері відірвав її від трьох сосен і повернув до жахливої реальності.　　

— Що там відбувається? Впустіть нас! — вимагав чоловічий голос з-за дверей.　

І Сісі відчинила двері, але це було востаннє, коли вона впускала будь-кого і будь-куди.　

Проходячи повз «Рітц», Крі зупинилася, щоб зазирнути в розкішний готель. Швейцар не звернув на неї уваги й не запропонував увійти. Вона повільно пішла далі. Її черевики були в болоті, вовняні рукавиці звисали з рук, налиплий сніг тягнув їх до землі.　

їй було байдуже. Вона пленталася темними засніженими людними вулицями; перехожі натикалися на неї й кидали гидливі погляди, наче ця гладка дитина розмазала свої почуття по шматках торта, як глазур, а потім ті шматки проковтнула.　

Проте Крі йшла. Вона змерзла в ноги. Дівчинка вийшла з дому без нормальних зимових чобіт, і коли батько невиразно зауважив, що, можливо, слід взути щось тепліше, вона проігнорувала його. Як ігнорувала його її мати. Як ігнорував увесь світ.　

Дівчинка зупинилася перед крамницею «Світ музики». Там висів плакат із Брітні Спірс, яка танцювала на спекотному пляжі, а її веселі бек-вокалістки всміхалися і кружляли в такт.　

Крі довго стояла перед вітриною, не відчуваючи ні рук, ні ніг. Не відчуваючи зовсім нічого.　

— Перепрошую? — не зрозуміла Клара.　

— До біса Папу Римського! — повторила Кей ясно як день.　

Матінка Бі вдала, що не чула, а Емілі підійшла трохи ближче до подруги, на той випадок, якщо Кей зомліє.

— Мені дев’яносто два роки, і я все знаю, — промовила Кей. — Крім одного, — визнала вона.　

Запанувала ще одна довга пауза. Але на зміну збентеженості прийшла цікавість. Кей, зазвичай така небалакуча й різка, мала намір заговорити. Друзі підійшли ближче.　

— Мій батько служив в експедиційних військах під час Першої світової війни.　

Цього найменше чекали почути від Кей. Тепер вона говорила тихо, її обличчя розслабилося, а погляд спокійно мандрував по книжках, які стояли на полицях. Кей подорожувала в часі — Матінка Бі стверджувала, що робила те саме під час йогічних польотів, але такого рівня вона ніколи не досягала.　

— Вони створили підрозділ спеціально для католиків, переважно ірландців, як тато, і квебекців, звісно. Він ніколи не говорив про війну. Вони ніколи не говорили. А я ніколи не питала. Можеш собі уявити? Як ти гадаєш, він хотів, щоб я спитала? — Кей подивилася на Ем, але та мовчала. — Він розповідав нам про війну тільки одне.　

Тепер замовкла Кей. Вона озирнулася, і її погляд упав на пухнасту плетену шапку. Вона простягнула руку й наділа її, а потім вичікувально подивилася на Ем. Усі затамували подих і не зводили очей з Кей, чекаючи, що вона скаже.　

— Господи, жінко, кажи вже! — процідила Рут.　

— О, так! — Кей, здавалося, щойно їх помітила. — Татко. На Соммі[25]. На чолі з Роулінсоном. Дурень. Я дуже багато читала про це. Мій батько був по груди в болоті й лайні, кінському та людському. їжа кишіла хробаками. Його шкіра гнила, уся вкрита виразками. Волосся й зуби випадали. Вони вже давно перестали битися за короля і країну й билися лише один за одного.