Лана Рей - Інтригуюче кохання, Лана Рей

До вечері злишалось ще пів години, коли я вирішила розбудити Дрейка.

Цього разу він швидко прокинувся і пішов у ванну, а я поспішила у їдальню.

У коридорі я мало не зіштовхнулась з Калебом і ми разом попрямували далі.

Ми вже майже дійшли до їдальні, коли хтось  штовхнув Калеба у спину.

- Не плутайся під ногами, селюче! - Голосно сміючись, промовив наш вухатий одногрупник.

Калеб, понуривши голову, слухняно відійшов у бік.

Я, чесно, не розумію, як хтось такий великий і сильний, як він, може дозволяти так зневажливо до себе ставитись.

- Відійди з дороги, йолопе, бо через твої слонячі вуха я не бачу, куди йти,- закипаючи від злості, промовила я.

- Та я тебе зараз розчавлю, як муху, карлику! - Заволав вухань і кинувся на мене, але чомусь відлетів і  гепнувся об стіну.

Біля нього з'явився Крістіан Дрейк і схопивши за барки, добряче трусанув.

- Блазню, ще раз побачу, що ти ображаєш Коротуна і ти пожалкуєш, що на світ народився, - пригрозив Дрейк і жбурнув хлопця на підлогу.

- Чого витріщився? Шуруй у їдальню, -  гаркнув на мене Дрейк

- Я не просив тебе втручатись. Сам би розібрався. До речі, чому ти це зробив?

- Бо ти - мій сусід по кімнаті і ображати тебе можу лише я. Крім того, якщо тебе скалічать, то хто буде робити мені чай?

У відповідь я лише закотила очі.

В їдальні Крістіан Дрейк , взявши тацю з їжею, поспішив за стіл до своїх друзів, а ми з Калебом пішли за свій стіл.

- Армане, дякую за те, що ти хочеш допомогти мені, але краще не роби цього, бо наживеш собі зайвих проблем.

- Я б не втручався, але не можу спокійно дивитись на те, що ти дозволяєш себе ображати. Ти ж такий сильний. Дай відсіч кілька раз і тебе більше не чіпатимуть.

- Я, звісно, не слабак і можу за себе постояти, але всі тут аристократи. Як я можу вдарити когось із них?

- Легко. Взяв і вдарив. Те, що вони аристократи, не робить їх кращими за тебе, Калебе. Навпаки. Їх усіх взяли в академію без іспитів, бо за наказом короля, головні нащадки аристократів мають тут навчатись. Вони, на відміну від тебе, не доклали для цього жодних зусиль. Ти ж пройшов серйозні випробування, здаючи вступні іспити. Це свідчить про те, що ти, як ніхто інший, гідний тут навчатись. Тому не дозволяй більше нікому принижувати себе. Пообіцяй мені це, Калебе.

- Обіцяю...

- От і добре. Не смій більше недооцінювати себе. Я впевнений, що незабаром ти всім покажеш, на що здатен, друже.

- Дякую, Армане, що віриш у мене.

Ми з Калебом  ще трохи потеревенили про тренування на полігоні і поївши, порозходились.

Калеб поспішив на кухню, куди влаштувався підробляти за невелику платню, а я пішла у свою кімнату.

Сьогоднішні тренування добряче мене виснажили, тому дуже хотілось відпочити.

Я лягла на своє ліжко і взялася переглядати підручники, які нам сьогодні видали.

Все моє тіло жахливо боліло від надмірного навантаження.

Я себе заспокоювала тим, що з часом я звикну і мені стане значно легше.

Наші тренування розраховані на хлопців, тому мені доведеться більше працювати над собою і докладати більше зусиль, щоб я могла зрівнятись з ними.

Сон зморив мене швидше, ніж я думала. Переклавши книги на тумбочку, я вмостилась спати.

Я відчула, що хтось трясе мене за плече і відкрила очі.

- Коротуне, посунся, - прошепотів Дрейк

- Навіщо? - Нічого нерозуміючи, поцікавилась я 

- Бо я спатиму разом з тобою.

А це ще що за новина? Якого біса?

Я сплю і мені сниться якийсь дивний сон або Дрейк остаточно здурів. Іншого пояснення я не мала.