Еуджен Овідіу Чировіце - Книга дзеркал

тебе відсвяткувати зі мною, але завтра збираюся в Чикаго і до п’ятниці не повернуся. Лора має запасний комплект ключів, можеш ним скористатися. Ти знаєш, що потрібно зробити, і якщо маєш час, можеш приходити, поки мене не буде. Бережи себе.

Замість того, щоб піти на автобусну зупинку, я тинявся вулицями неподалік Вайдерового будинку, курив і думав про нашу розмову.

Отже, Лора мала запасний комплект ключів від будинку Вайдера. Це здалося мені дивним, адже я ніколи не знав, що вони настільки близькі. Якщо я правильно зрозумів, то Вайдер натякав: Лора збрехала мені, коли сказала, що збирається в театр зі своєю подругою. І він дуже обережно розпитував мене про характер наших із Лорою стосунків.

Я повернувся додому в кепському настрої, поклав чек у шухляду гардеробу в моїй кімнаті з неприємним почуттям, що то була плата за сумнівну справу, яку я не розумів. Уперше від зустрічі з Лорою я мав провести суботній вечір на самоті, і будинок здавався темним і ворожим.

Я прийняв душ, замовив піцу та подивився одну серію «Одружені… та з дітьми», не знайшовши нічого смішного в діяннях сімейства Банді. Я відчував запах Лори, ніби вона сиділа поруч зі мною на дивані. Минуло всього кілька тижнів, відколи я вперше зустрів її, але склалося враження, що ми знаємо одне одного багато років, — вона вже стала частиною мого життя.

Я послухав касету Б. Б. Кінґа, погортав роман Нормана Мейлера і задумався про неї й професора Вайдера.

Він добре до мене ставився, запропонував мені роботу, за яку я мав би почуватися вдячним. Він був провідною постаттю в науковому світі, тому мені пощастило, що він узагалі звернув на мене увагу, навіть коли й за пропозицією його протеже. Проте, попри цей образ, я відчув щось темне і дивне в його поведінці, те, що я не міг визначити, але воно там було, ховаючись за люб’язністю і майже безупинним потоком слів.

І найгірше — мене вже почало цікавити, чи казала правду Лора. Я продумав усі види сценаріїв, за допомогою яких можна перевірити правдивість її слів, але на той час уже було занадто пізно, щоб устигнути на поїзд до Нью-Йорка. І до того ж, я би почувався смішним, шпигуючи за нею здалеку, як у поганому дешевому кіно.

З такими думками я заснув на дивані, тоді прокинувся посеред ночі й піднявся у свою спальню. Мені снилося, ніби я був поруч із величезним озером, береги якого вкривав очерет. Я дивився в темні води, і раптом у мене виникло сильне відчуття небезпеки. Я побачив лускатий, замулений силует величезного алігатора, який підкрадався до мене через зарослі.

Але коли рептилія розплющила очі та втупилася в мене, я побачив, що вони були такі самі водянисто-блакитні, як у професора Вайдера.

Наступного дня Лора повернулася. Я провів весь день, тиняючись навколо університетського містечка з двома знайомими, а на обід пішов до їхнього будинку на Насса-стрит поїсти піцу і послухати музику. Коли я почув, що під’їхав її автомобіль, то саме робив собі каву.

Лора здавалася втомленою, у неї були темні кола під очима. Вона якось сухо поцілувала мене, а потім рвонула в свою кімнату, щоб переодягнутися і прийняти душ. Чекаючи на неї, я налив два горнятка кави й розтягнувся на дивані. Коли Лора спустилася, вона подякувала мені за каву, схопила пульт дистанційного управління і почала перемикати канали. Не схоже, що вона була в настрої говорити, тому я дав їй спокій. У якийсь момент вона запропонувала вийти надвір покурити.

— Шоу було дурне, — сказала вона, спрагло затягуючись цигаркою. — Батьки Дарми діставали нас увесь вечір. А коли я поверталася назад, у тунелі перед нами сталася аварія, тому я на півгодини застрягла в заторі. Ця клята машина почала видавати дивний шум. Гадаю, треба її комусь показати.

Надворі мрячило, і крапельки води в її волоссі виблискували, як діаманти.

— Як називалося шоу? — запитав я. — Якщо хтось запитає мене, я допоможу їм заощадити тридцять доларів.

— «Зоряний експрес», — швидко відповіла вона. — Відгуки хороші, просто я була не в тому настрої.

Вона знала, що я ходив до Вайдера, тому запитала мене, як усе пройшло і чи дійшли ми згоди відносно бібліотеки. Я розповів їй: він дав мені чек, яким я збирався розрахуватися за квартиру, і я вже відпрацював кілька годин.

Коли ми повернулися всередину й сіли на диван, вона запитала:

— Щось не так, Річарде. Поговорімо про це?

Я вирішив, що безглуздо намагатися приховати все, тому сказав:

— Вайдер розпитував мене про наші стосунки. І…

— Що саме?

— Дивні запитання… Він також хотів дізнатися, чи не підходили до мене щодо нього, і питав, що ти розповіла мені про дослідження, яке ви з ним робите.

— Ага!

Я чекав, що вона продовжить, але Лора мовчала.

— Ба більше, він натякав, що ти, можливо, збрехала мені й що в Нью-Йорк поїхали з якоїсь іншої причини.

На якусь мить вона замовкла, а тоді запитала мене:

— І ти повірив йому?

Я знизав плечима.

— Я вже й не знаю, що думати. Я не знаю, чи маю право розпитувати тебе про те, що ти робиш чи не робиш. Ти не моя власність, і не думаю, що я підозріливий хлопець.

Вона тримала горня в долонях, немов птаху, яку збиралася випустити.

— Добре, то ти хочеш, щоб ми це з’ясували?

— Звісно.

Вона поставила горня на стіл і вимкнула телевізор. Ми домовилися не палити в будинку, але вона закурила. Я вважав це винятковою обставиною, тому правила тимчасово діяти припинили.

— Гаразд, не все зразу. Коли я переїхала сюди, мені навіть на думку не спадало починати стосунки з тобою чи з кимось ще. Наприкінці першого курсу я почала зустрічатися з хлопцем з економічного факультету. Ми провели літо окремо; обоє повернулися додому. Відновили стосунки восени, і деякий час усе здавалося добре. Я закохалася в нього або так принаймні думала, хоча й знала, що почуття невзаємне — він був непостійний, не брав на себе жодних емоційних зобов’язань. Я підозрювала, що він зустрічається з іншими дівчатами, тому злилася на себе за те, що терплю його. Саме тоді я почала працювати на Вайдера. Спочатку як волонтер, так само, як ще зо двадцять чи тридцять інших студентів, але незабаром, коли ми взялися обговорювати його роботу, гадаю, я йому сподобалася. Я перейшла на вищий рівень. Стала його асистенткою, якщо можна так сказати. Хлопець, про якого я говорила, приревнував.