Вадим Булава - Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава

– Що ж це за хитрість то така? – роздумував Майк, ступаючи чітко по зелено-блакитним плямам. – НІ, я реально не можу зрозуміти таких от знаків, які мають такі властивості. Та й все ж не можу зрозуміти, до чого все це приведе. Є вірогідність, що це просто розіграш, але кого мали розігрувати тоді? Невже першого ліпшого? – Гілля чіплялося за руки, заважаючи просуватися. Сніжок же падав сюди не так часто, але варто визнати виглядало це досить красиво. По дорозі Майкл навіть зробив декілька знімків. Все ж він щиро сподівався на краще. Врешті-решт хто не бажає кращого? 

Ліс здавався нескінченним, як і слід. Здавалося, мета цієї дороги завести шукача якомога далі в долину, аби він сам заплутався та втратив відчуття часу. А й справді, для Майка ці пів години пройшли немов одна секунда. Все було так примарно і таємниче, а за кожним деревом ніби чигала нова небезпека, новий виклик. Ясна річ, тіні, що час від часу, марилися хлопцю не могли його не напружувати. У стані очікування, тим паче чого завгодно, ми завжди намагаємося першими знайти те, що шукаємо. Проблема у тому, що це і є наша головна помилка. Не варто шукати невідоме, воно й без того знайде нас першим. Інколи ми можемо навіть не помітити його слідкування за нами… 

Майкл зупинився, як вкопаний. Серце забилося частіше від побаченого. Звісно ж, хто б не здивувався, помітивши краєм ока, світло, що жевріло між ялин. 

– Ох, не подобається мені це все… – Тихо проказав він і приклад руку до скроні, – Щось таки є у цій долині. Щось, про що нам явно не розповідають. Певне, доведеться дізнатися все самостійно. Врешті-решт час ще є, залишається тільки використати його правильно. Тоді все точно має вийти…