Даяна - Пісня русалки, Даяна

Екскурсія на острів студентів

Наступного дня Рейнар та його радники знову відправилися вивчати архіпелаг. Острів професійного навчання був розташований на високому пагорбі, захищений від затоплень. Студенти й викладачі, що працювали та навчалися тут, могли спокійно зосереджуватися на своїх заняттях без страху перед стихійними лихами. Для Рейнара та Вейлени ця поїздка була не лише навчальною, але й важливою для розуміння того, як функціонує острівна система освіти.

— Тут немає загальноосвітніх шкіл для дітей молодшого віку, — пояснювала Вейлена, коли вони пливли на човні. — Всі вони вчаться в містах, де вчителі спеціалізуються на певних предметах. Проте для професійного навчання потрібно обов'язково пройти курс на основному острові. Це частина нашої культури: кожен житель має здобути спеціальність.

Коли човен пристав до причалу, перед ними виріс величезний кам'яний комплекс з кількома будівлями, які виглядали старовинними, але водночас сучасними завдяки витонченим лініям архітектури. Тераси та балкони були вкриті пишними рослинами, а навколо простягався великий парк з величезними деревами та невеликими фонтанами, що виблискували в світлі сонця.

— Це центральний двір для відпочинку студентів, — продовжувала Вейлена. — Вони тут проводять багато часу, спілкуючись між собою чи просто відпочиваючи. Це важлива частина їхнього дозвілля.

Принц, зацікавлений, зупинив погляд на статуях та інтер’єрі будівель. Вони виглядали велично, але в той же час просторо і відкрито. Кожен корпус мав свій стиль, а по всьому острову був присутній дух навчання й праці.

— Це головні коледжі, — вказала Вейлена, проводячи їх до одного з університетів. — Тут вивчають економіку, бізнес та фінанси, в той час як інші корпуси спеціалізуються на гончарстві, ювелірних виробах, виготовленні скла та інших спеціальностях.

Вони пройшли до наступної будівлі — університету, де навчалися майбутні аристократи, і Вейлена почала детально пояснювати:

— Тут ми вивчаємо не тільки культуру нашого архіпелагу, але й мови, історію та етикет інших країн. Особливо важливо навчатися культури тих народів, з якими ми маємо торгові відносини.

До їхньої розмови приєдналися радники Рейнара, які почали ставити питання про специфіку навчання на острові.

— І як же ви вибираєте студентів для цього коледжу? — запитав один із радників.

— Для всіх жителів архіпелагу навчання є безкоштовним, — відповіла Вейлена. — Але тільки ті, хто здобув базову освіту в містах, можуть потрапити сюди. І, звісно, це не дешеве навчання для тих, хто з інших країн, вони повинні платити за курс.

Вони підійшли до іншої будівлі, де вивчали зоотехніку, зокрема, вирощування і утримання тварин. Тут навчалися студенти, які мали намір працювати на фермах або створювати нові види тварин для розведення.

— Ми дуже пильно стежимо за тим, щоб студенти не тільки отримували теоретичні знання, а й проходили практику. Це забезпечує їхню здатність працювати в реальних умовах, — пояснювала Вейлена.

Перейшли до майстерень, де студенти виготовляли глиняні предмети. На стінах висіли готові роботи: від простих горщиків до витончених мистецьких виробів, що мали високу цінність на ринку.

— Це робота для майбутніх майстрів гончарного мистецтва, — сказала Вейлена. — Багато виробів потрапляють до торгових будинків або навіть на королівські двори. Є багато інших прикладних корпусів. Роботи студентів випускних курсів забезпечують весь цей острів коштами на майстерні, матеріали, інструменти, регулярний ремонт корпусів та гуртожитків, зарплату для професорів.

Прогулюючись островом, Вейлена провела їх через кілька корпусів, що служили місцем для студентів з інших країн, які оплачували своє навчання.

— Це допомагає нам утримувати якість і рівень навчання. Зараз на острові багато студентів з сусідніх країн. Вони вчать наші мови та культуру, і ми з ними обмінюємось досвідом, — додала вона.

Нарешті, Вейлена привела їх до художнього коледжу, де студенти вивчали живопис, скульптуру і прикладне мистецтво. Вейлена підійшла до художника, який радо її зустрів. Це був молодий, амбітний художник, на ім’я Артеміо, який писав численні портрети Вейлени ще під час її навчання.

— Вейлено! — він поцілував їй руку, посміхаючись, і подивився на неї з обожнюванням. — Ти завжди була моєю найбільш надихаючою музою.

Рейнар зацікавлено спостерігав за цією сценою, і хоч і не показував цього, він відчув певне роздратування. Вейлена не помітила, відповідаючи художникові з посмішкою:

— Ти, як завжди, щедрий на компліменти, Артеміо. Але, думаю, це не місце для такої розмови.

Артеміо лише посміхнувся і кивнув.

— О, звісно! Я не заважатиму. Ти така ж елегантна, як завжди.

Рейнар почував себе не зовсім комфортно, але він постарався зберегти спокій і підтримати розмову.

— Ваші роботи зразкові та відомі всьому світові, — сказав він, спостерігаючи за полотнами. — Але цікаво, що ж ще ви могли б нам запропонувати в архіпелазі?

— Більше, ніж ви думаєте, — відповів Артеміо, загадково посміхаючись.

Вейлена обережно перевела розмову, а незабаром вони продовжили свою екскурсію, залишивши художника в його студії. Прогулюючись, вони зайшли в гуртожитки студентів, що служили місцем для проживання приїжджих.

— Ось тут іноземні студенти та професори мешкають під час навчання. Ці будівлі мають все необхідне для комфортного проживання, — сказала Вейлена, кидаючи погляд на вікна.

Після цього, вони повернулися до порту, готові продовжити подорож на інший острів, що мав стати ще одним важливим етапом у їхній екскурсії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍