Rada Lia - Сни Клеопатри, Rada Lia

Розділ 7

— Якщо в теорії... Повторюсь, що це лише теорія, — зауважив Іван. — Ти мав рацію й та річ дійсно проклята чи щось таке. Що я можу зробити зараз?

Дядько Петро почухав сиву потилицю й задумався. Він відразу зрозумів, якого роду допомога знадобиться Івану, коли той по телефону пів години тому домовлявся про зустріч.

— В мене є контакт однієї жінки. Вона екстрасенс. Але ж ти в таке начебто не віриш.

— Я зараз і в чорта повірю, якщо це Машці допоможе, — Іван почухав потилицю й задумливо поглянув у вікно. 

Маша вже третій день не вставала з ліжка. Вона майже не їла й цілими днями спала. Що вже й казати, що дівчина схудла, зблідла, глибокі синці пролягли в неї під очима. Та найбільше Івана турбувало, що Маша змінилася. Коли не спала, вона постійно йому грубіянила, цвіркала межи очі, відганяла від себе. А ще її очі. З ніжно блакитного вони поступово набули спочатку зеленого, а потім глибокого карого відтінку. І це безмежно його лякало. Перед ним ніби була інша людина — холодна, гнівлива та егоїстична.

— Ось, візьми, — дядько Петро передав йому клаптик паперу, на якому був написаний від руки номер телефону. — Скажеш, що від мене. До неї зазвичай за рік записуються. А так вона тебе без черги пустить. Він криво посміхнувся й хитро поглянув на хлопця. — Вона мені винна.

Іван вийшов на вулицю й глибоко вдихнув. Холодне зимове повітря розрізало його легені. Кров у скронях запульсувала. Він застебнув блискавку на куртці й ще раз поглянув на телефон. 

— Її звати Клавдія Іванівна, — перед виходом сказав йому дядько Петро. — Вона знається на таких речах.

 

Тим часом Маша вдома прокинулася. На її подив Івана поруч не було. Вона здивовано обвела поглядом кімнату й сіла у ліжку. В животі у неї забурчало. Хотілося їсти. Вже два дні вона тільки те й робила, що займалася коханням з Антонієм уві сні. Він в цьому був вправний. Дівчина посміхнулася. Однак це тіло без їжі не виживе, тож треба слідувати елементарним законам матерії та цього світу. Вона злізла з дивану, натягнула на ноги пухнасті капці й зіщулилася. У квартирі було прохолодно. 

— Це приміщення погано опалюється, — задумливо пробурмотіла. Підійшла до дзеркала у коридорі й стала уважно вдивлятися у риси свого обличчя. 

— Ну так собі, — нарешті промовила. — Ніби й непогана, але що за сірість та несмак. Де яскраві стрілки, які б підкреслили ці очі, де ошатне вбрання, мої улюблені парфуми з трояндової олії та кориці. До речі про пахощі. — Дівчина принюхалася до себе й наморщила носа. — Фу-у-у. Мені треба терміново прийняти ванну. Шкода, що в цьому світі у мене немає служниць. Доведеться все робити самій.

Набравши гарячої води, Маша висипала у ванну пів упаковки морської солі й додала піни. Вмить згадала, як коли вони тільки з Іваном перебралися сюди, він влаштував їй романтичне побачення. Сам приготував запечені овочі й десерт. Поставив на стіл два келихи, налив червоного вина й запалив свічки. На ноутбуці грала джазова музика. Це було так романтично.

А іншим днем побачення було прямо тут у ванній кімнаті. Коли вона відмокала у теплій водичці, він приніс їй келих з вином, роздягнувся й заліз до неї. Вони кидалися одне в одного піною, пили вино, сміялися. 

— Ні, ні, ні! — почула вона розсерджений свій же голос. — Не смій це згадувати. І свої злягання з цим набридливим чоловіком. Він хоче нам зашкодити й намагається вкрасти наше кольє. Лише Антоній є коханням усього нашого життя. І заради нього все це.

Посмішка вмить сповзла з Машиного обличчя. Вона вимкнула воду й пішла на кухню обідати.

 

Тим часом Іван підійшов до дев'ятиповерхівки за адресою, яку йому по телефону назвала Клавдія Іванівна. 

Звісно, хлопець попередньо не забув згадати, що він від дядька Петра.

— Кого? 

— Дядька Петра — ювеліра. Він сказав, що ви мене точно зможете прийняти. Бо в мене дуже термінове діло. 

— У всіх воно дуже термінове, — зауважила вона, потім зітхнула і здалася. — Добре, приходь через дві години. Я прийму тебе. Тільки візьми фото дівчини.

— Звідки ви знаєте, що я через дівчину прийшов?

— А що, не вгадала? — розсміялася жінка. — Та більшість приходить через свої амурні справи. То привороти, то відвороти, то зради. Весь світ крутиться навколо кохання.

Йому відчинила сама власниця — жінка років п'ятдесяти в строкатому довгому халаті. Її волосся було зачесано назад та зібране в пучок. Обличчя яскраво нафарбоване, ніби вона збиралася на вечірку. У вухах висіли дві масивні срібні старовинні сережки.

— Чого став як вкопаний? Швидко заходь й проходь далі. — вона махнула рукою, вказуючи на двері до кімнати.

Хлопець зайшов до робочого кабінету жінки й озирнувся. Звичайна кімната. Старі меблі. А от атмосфера дивна. Важкі, оксамитового кольору портьєри закриті наглухо, хоча надворі день. На столі розставлені запалені свічки й старовинні фігурки у вигляді тварин та лампа з абажуром. Диван покритий покривалом, розмальованим в єгипетських мотивах. Над входом до кімнати та біля вікон висіли різні підвіски. Іван впізнав тільки популярного ловця снів. Інші були для нього загадкою.

— Показуй фото й розказуй, які у вас там проблеми, — промовила жінка з-за спини хлопця. Вона безшумно зайшла до кімнати зі старезною книгою в руках. — І сідай вже. — Екстрасенс показала рукою на стілець. Сама сіла за стіл, навпроти Івана.

— Моя дівчина. Я тут через неї. Нещодавно ми знайшли біля сміттєвого бака коштовність. Не дивіться так на мене, — стурбовано проговорив хлопець й почервонів. — Це лише для ютубу. Так, то ми не риємося у смітті.

— Як виглядала прикраса? — зацікавилася жінка.

— Золоте кольє з підвіскою у вигляді змії, у неї замість голови — великий смарагд.

— І дай здогадаюся. Твоя дівчина стала на себе не схожою. Поводиться інакше, уникає тебе.

— Точно! — вигукнув Іван. — Грубить мені постійно, а коли не грубить, то спить. Закинула ютуб, хоча раніше це було для неї справою всього життя. Не спить зі мною й взагалі ігнорує мене. А ще постійно кличе якогось Антонія уві сні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍