Стася - Повноліття на все життя , Стася

                            Рішення, яке змінить усе

 Аліса сиділа на краю темного озера, що відображало небо, наче чорна дзеркальна поверхня. Вітру не було, і все навколо стояло у тиші, яка більше нагадувала напружене очікування. Вона втратила відчуття часу, бо кожна хвилина тут ставала вічністю.

Її погляд був спрямований у темряву, але це була не просто темрява ночі. Це була темрява всього її життя. Вона вже давно відмовилася від того, що було, і прагнула знайти себе в цьому новому світі, але тепер перед нею постала найбільша дилема: чи залишитись тут, де її чекала безсмертна сила, свобода і потужність, чи повернутися до того життя, яке залишилося для неї лише спогадом.

Еліас з'явився біля неї, стоячи в тіні дерева, що росло на березі. Його погляд був серйозним, але спокійним, наче він уже давно знав, що цей момент настав. Він не говорив, лише спостерігав. Здавалось, він був готовий до її вибору, хоча і не знав, чи буде він її підтримувати.

“Ти знаєш, що це не просто вибір між двома світами,” — тихо сказав він, нарешті порушивши мовчання. — “Це вибір між тим, щоб стати тим, ким ти хочеш бути, або залишити все, що ти колись знала, позаду.”

Аліса повільно підняла погляд на нього, а в її очах читалося те, що вона не могла висловити словами. Вона думала про те, ким вона була до того, як стала вампіром, і ким вона стала тепер. Вона подумала про свою родину, про своїх друзів, про все те, що залишилося позаду.

“Я вже забула, якою я була,” — зізналася вона, її голос був тихим, але від цього не менш сильним. — “І навіть якщо я повернуся, це вже не буде моє життя. Я вже інша людина.”

Еліас мовчки погодився, хоча і не давав їй поради. В його очах не було співчуття, лише розуміння. Він знав, що ця боротьба — внутрішній бій, який Аліса повинна була виграти сама. Але що більше вона намагалася обирати, то сильніше розуміла: вибір не був таким простим.

З одного боку, вона могла залишити цей світ, світ, де її не обмежують ніякі правила і де вона могла б досягти безсмертної сили. Їй не потрібно було б більше приховувати свою справжню сутність. Вона могла б жити, як їй хотілося, без страху і без каяття. Вона могла б стати частиною цього темного світу назавжди.

З іншого боку, було її минуле, яке стало її слабкістю, але й частиною того, що вона не могла просто стерти з пам'яті. Чи було це правильним вибором — відмовитись від всього, що залишилось від її колишнього життя, щоб впустити в своє серце лише темряву?

“Я відчуваю, що моя душа вже не належить мені,” — сказала Аліса, не в змозі стримати біль, що виривався з її серця. — “Але якщо я оберу темряву, чи не буду я просто ще однією тінню, яка втратила свою сутність?”

Еліас підійшов ближче, поклавши руку на її плече. Його дотик був холодним, але це була не фізична холодність. Це був холод, який вона відчула в кожній клітинці свого тіла після того, як її суть змінилася.

“Ти не втратила свою сутність,” — відповів він. — “Ти просто забула, як її віднайти. Темрява — це не кінець. Це просто інший шлях. І вибір твій, Алісо. Ти можеш піти по ньому, або залишити все позаду.”

Аліса закрила очі і вдихнула. У цьому рішенні було більше, ніж просто вибір між двома світами. Це був вибір між тим, щоб залишити свою людяність або прийняти свою нову природу повністю, з усіма її наслідками.

Вона відчула, як всередині її серце почало битися по-новому. Вона вже не була просто тим, ким була до цього. Але чи була вона готова прийняти все, що це означає?

"Я готова," — сказала вона, хоча її слова звучали тихо і безперечно. Вони не були ствердженням, але більше прощанням з тим, ким вона колись була.

Еліас схилив голову в знак поваги і зробив крок назад. “Тепер ти вільна,” — прошепотів він, і темрява навколо їх обгорнула.