Данило Чикиш - Багряне небо, Данило Чикиш

— Солдати, гуртуємось спина до спини! Треба ще трохи протриматись! — голос сержанта в рації звучав хрипло. Його також поранили?

Я озирнулась. Сержант відтягував двох поранених до купи великих ящиків обабіч посадкового майданчика. Інші, хто ще був живий, відступали туди ж.

— Бос, відступай, я прикрию! — крикнула я.

— Ні, це я тебе прикрию, — відповів той. — І не сперечайся зі старшими!

Коротка перебіжка й ось я в оточенні інших бійців. На ногах залишилось шестеро з двадцяти трьох і ще п'ятеро надто поранені, щоб продовжувати бій. Решта залишиться тут, і ми навіть не зможемо забрати їхні тіла.

Я поглянула на небо, проклинаючи командування, цю планету і всіх богів всесвіту. Тієї ж миті, як довгоочікуваний месія в потоках світла, в небі з’явився човник. Заторохкотіли його бортові гармати. Вогняний град падав на землю навколо нас, розриваючи на шматки ворогів, які наближалися.

— Схоже я встиг, — заговорив в рації незнайомий голос. — Давайте пошвидше поки ніхто з них не дістав гранатомет.

Човник приземлився на майданчик, опустивши аппарель ще в польоті. Звідти вискочили двоє членів екіпажу, допомогли нам занести поранених і зайняти місця. Нарешті аппарель піднялась і пілот дав ходу. Я дивилась в ілюмінатор на негостинну землю, що віддалялась. Несподівано табір, а за мить і все місто потонуло у сліпучому світлі, що виривалось просто з-під землі. Човник добряче трусонуло, хтось зойкнув від болю, а у мене по всьому тілу пробігли мурашки. Так ось навіщо був бур і куди поділися бомби. Човник зробив різкий маневр, і планета зникла з поля зору. Переді мною залишилося лише безкрає, багряне небо.

Кінець