Mira - Вічність у серці , Mira

9Глава 9: Перешкоди на шляху

Минуло кілька тижнів після того, як Софія і Микита зробили важливий крок у своїх стосунках, і вони обидва почали відчувати, що їхнє зв'язок став сильнішим. Софія, хоч і з обережністю, відкривала своє серце для Микити, а він, у свою чергу, намагався створити навколо неї атмосферу підтримки та безпеки.

Але, як це часто буває в житті, після кожного світлого моменту з’являються й тіні. І ці тіні почали нависати, коли Софія дізналася, що її минуле не залишить її в спокої так просто, як їй би хотілося.

Вона отримала несподіваний дзвінок від Андрія — її колишнього хлопця, того самого, через якого вона пережила стільки болю. Він не зателефонував, щоб вибачитися чи запитати, як вона поживає, а просто оголосив, що повертається в місто і хоче зустрітися.

Софія відчула, як її серце стискається від паніки. Всі її спогади про Андрія, всі не закриті рани почали розбурхуватися, як бурхливі хвилі. Вона знайшла Микиту, сидячого на лавці в парку, як завжди спокійного і уважного, і вирішила поділитися з ним своїми переживаннями.

— Микито, — почала вона, намагаючись зібрати всі свої думки. — Андрій знову зателефонував. Він повертається в місто. І хоч я знаю, що вже повинна була відпустити його, я не знаю, чи готова до цього. Це дуже важко для мене.

Микита підняв погляд, в його очах не було злості чи ревнощів, лише розуміння і підтримка.

— Я розумію, що це боляче для тебе, — відповів він, обережно беручи її за руку. — Я не буду тобі нав’язувати своїх думок. Але я хочу, щоб ти знала: я тут, і я готовий підтримати тебе в будь-якому виборі. Ти повинна вирішити, що саме важливіше для тебе зараз — цей чоловік із твого минулого чи наші стосунки.

Софія задумалася. Її серце билося швидше, ніби намагаючись відповісти на питання, яке було всередині неї. Вона не була впевнена, чи готова вона знову зустрітися з Андрієм. Водночас, частина її все ще прагнула знайти закриття цієї історії, щоб нарешті відпустити минуле.

— Я… не знаю, що робити, — тихо промовила вона. — Частина мене хоче побачити його, щоб зрозуміти, чи є ще щось важливе для нас. Але інша частина боїться, що це знову зруйнує все.

Микита поклав руку на її плече, ніби намагаючись передати їй своє тепло та впевненість.

— Я вірю в тебе, Софіє. І я не буду тобі перешкоджати. Ти повинна зробити цей крок для себе. А я буду поруч, яким би не був результат. Ти не одна в цьому.

Софія подивилася на нього, і її серце розцвіло від його щирості. Вона знала, що Микита не хоче від неї жодних жертв. Він хотів, щоб вона зробила правильний вибір, навіть якщо цей вибір буде непростим.

У наступні кілька днів Софія не могла знайти спокою. Всі її думки були зосереджені на дзвінку від Андрія, і на тому, як вона мала відповісти йому. І ось, в одну зі знову затуманених днів, вона вирішила прийняти рішення.

Вони зустрілися в кафе, старому місці, де вони колись часто проводили час разом. Андрій змінився — він виглядав серйознішим, менш імпульсивним, але щось у його погляді не змінилося. Це була та сама людина, яка колись заповнювала її серце, і одночасно вона відчула, що все було лише частиною минулого.

— Софіє, — почав він, його голос був м’яким, але з ноткою тривоги. — Я прийшов, щоб вибачитись. Я знаю, що завдав тобі болю, і я… я був неправий. Ти заслужила більше. Я хоч я і не можу повернути минуле, але хочу попросити вибачення.

Софія дивилася на нього, відчуваючи, як слова, які колись були б для неї важливими, тепер звучать порожньо. Вона вже пройшла через цю біль. Вона вже не була тією самою дівчиною, яка колись була закохана в Андрія.

— Андрію, — сказала вона, її голос був спокійний, але твердої рішучості. — Я прощаю тебе, але я вже не можу повернутися до цього. Я знайшла свою дорогу, і вона йде іншим шляхом. Микита — він людина, з якою я хочу бути. Я більше не маю сил тягнути цей тягар.

Андрій виглядав здивованим, але він не сказав більше нічого. Лише низько схилив голову, мовчки приймаючи її слова.

Коли Софія вийшла з кафе, на її душі стало легше. Вона відчула, що нарешті зробила правильний вибір. Вона звільнила себе від оковів минулого і була готова рухатись далі, разом з Микитою.

Це була перемога. Перемога над її власними страхами та сумнівами. І хоч шляхи, які вони з Микитою пройдуть разом, будуть непростими, Софія була готова приймати їх, тому що тепер вона мала підтримку. І головне — вона знала, що більше не буде повертатися до того, що її вже не тримає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍