Mira - Вічність у серці , Mira

Кілька днів після зустрічі з Андрієм минули тихо, і Софія відчула, що її душа поступово звільняється від тягаря минулого. Вона не очікувала, що зможе так швидко впоратися з емоціями, але сьогодні, коли вона прокинулася, в її серці була лише легкість. Вона мала можливість почати новий етап свого життя, і цей етап вів до Микити.

З кожним днем їхні стосунки ставали все більш глибокими. Софія відчувала, що між ними є щось більше, ніж просто привабливість або тимчасовий зв'язок. Вона почала розуміти, що це те, що вона шукала все своє життя: стабільність, підтримка, і, що найважливіше, справжнє кохання.

Але незважаючи на її відчуття, було щось, що тримало її в напрузі. Її уява змальовувала різні можливі сценарії, і всі вони вели до одного: Софія не могла уникнути майбутнього випробування. Вона знала, що життя не зупиниться на цьому, і скоро вона буде змушена зробити ще один великий вибір.

Одного вечора, коли вони з Микитою прогулялися парком після довгої навчальної сесії, Софія вирішила порушити питання, яке довго обговорювала у своєму серці.

— Микито, я… — вона затримала подих, збираючи слова. — Я хочу запитати тебе про щось важливе. Ми з тобою давно разом, і я відчуваю, що нам потрібно поговорити про наше майбутнє. Що, якщо одного дня все стане не так, як ми хочемо? Що, якщо наші шляхи розійдуться? Як ти будеш діяти?

Микита зупинився, і його погляд став серйозним, глибоким. Він ніби відразу зрозумів, що ці слова були не просто запитанням, а цілим набором переживань і страхів, які сиділи в її серці.

— Софіє, — він поклав руку на її плечі, — я не знаю, що буде завтра, але я точно знаю одне: я хочу бути поруч з тобою. Я хочу йти з тобою через усе, що б не сталося. Ти не одна в цьому. Я буду на твоєму боці, навіть якщо доведеться пройти через темні часи. Вибір, який ми робимо, — це не про завтра, а про сьогодні. І я обираю тебе зараз.

Софія відчула, як її серце розцвітає від його слів. Вона вже не сумнівалася, що зробила правильний вибір, але чомусь це питання все ж не давало їй спокою. Вона не могла не думати про можливі труднощі, які може принести майбутнє. І хоча вона довіряла Микиті, вона також розуміла, що стосунки потребують постійної роботи та зусиль від обох сторін.

Наступні кілька днів стали періодом глибоких роздумів для Софії. Вона намагалася зрозуміти, що для неї важливіше: вірність і надійність Микити, чи її власні страхи, які вона мусила подолати. Щоразу, коли вона думала про це, серце її починало битися швидше, і всі її сумніви ставали не такими страшними.

Одного вечора, коли вони сиділи в його кімнаті, переглядаючи старі фотографії з канікул, Софія знову заговорила.

— Я хочу сказати, що я готова. Я готова бути з тобою. Нехай навіть якщо наше майбутнє невідоме, я не боюся цього. Я хочу бути частиною твого життя.

Микита подивився на неї, і на його обличчі з'явилася усмішка, яку вона любила найбільше — тепла, щира, сповнена любові.

— Я також готовий, Софіє. Давай будемо рухатися вперед разом, долати всі труднощі, що з’являться на нашому шляху. Ти — моя сила, і з тобою я готовий зустріти все.

В цей момент, сидячи поруч із ним, Софія зрозуміла, що немає нічого важливішого, ніж бути разом із тим, кого ти любиш. Її серце наповнилося теплом, а всі страхи і сумніви стали такими маленькими на фоні цього чудового почуття.

І хоча майбутнє все ще було непередбачуваним, Софія зрозуміла, що немає нічого неможливого, якщо разом з тобою є та людина, яка готова пройти з тобою через все. Її вибір був ясний — вона вибирала любов, підтримку і майбутнє, яке вони будували разом.