Оля - Знову нема світла?, Оля

-а ти і далі вперто йдеш до своєї мети, щей сестру сюди вплутала, що за дівчина.

Проговорив я пошепки та сів навпочіпки, щоб зрівнятися з дівчиною. Мене так потягло до неї, що я не втримався та потягнувся до її волосся, як тут дівчина закричала, та від її крику в середині все похололо. Я зрозумів, що більше ніколи не хочу чути цей крик.

-хто тут. Залиште мене в спокої. Я не буду. Я хочу додому. Відпустіть. Пустіть, пустіть мене. Я спалю цей палац.

Репетувала дівчина, а я не міг більше і секунди дивитися на це.

-Даша, Дашо, вставай, це просто кошмар, все добре. В цьому палаці ніхто тобі не зашкодить. Ти в безпеці.

Проговорив я до дівчини та пригорнув її до себе. Я міг би ще хвилин з десять так погладжувати її довге, пряме волосся, але вона напрочуд швидко змогла думати, тому вирвалася з моїх обіймів та почала оглядати місцевість не розуміючи, що вона тут робить, чи може я?

Дівчина прокинулася зі сльозами на очах, а я одразу зрозумів чого вона боїться, і чому так рветься додому.

-що, що ти тут робиш?

-зараз тебе тільки це хвилює?

-так.

-добре, а мене не тільки, що з тобою? Ти в нормі?

-ти про що?

-я ж все бачу, ти чогось боїшся, але чого? Скажи мені, тут ти в безпеці.

Потягнувся я знову до її волосся, але одразу відсмикнув руку.

-а яка тобі різниця?

-хочу допомогти.

-я тобі не вірю, життя навчило мене не вірити всім підряд.

-мені ти можеш вірити.

-це ми ще побачимо.

-брате, що ти тут робиш?

Прокинулася моя сестра та була ще більш здивована ніж ми з Дашою разом взяті.

-йшов до тебе, а потім зрозумів, що ти можеш бути у Даші. Там тебе не було, тому я пішов сюди, як бачиш я не помилився, щось знайшли?

-пусто, нічого, крім легенд, біографії і її успіхів. Нічого нема, тобто нічого корисного для нас.

-допомога потрібна?

-брате, бачиш скільки томів, ось це все треба прочитати.

-колосальна робота, добре. Я допоможу, давайте йдіть поспіть, а завтра зранку поснідайте та йдіть в альтанку, візьміть пару томів, продивимося їх. 3 людей краще за 2.

-добре, дякую за допомогу.

-ти думаєш, що я хочу використовувати тебе як і ту попаданку? Але це не так. Я не звик гратися з чужими почуттями, а брата стережись. Він може.

-добре, тоді домовилися.

Сказала дівчина, але в її очах я побачив вогник недовіри, хоча це і не дивно. Я поводився як мудак.

Аманда пішла, а я схопився за руку Даші та притягнув її поближче, тим самим скорочуючи відстань між нами.

-я ж бачу, що тебе щось турбує, невже я такий жахливий?

-каже мені людина, яка коли зустріла мене то ледь не вбила мене зі злості.

-в мене був важкий день, а тут ще ти, але це в минулому. Я обіцяю так більше не зриватися. Я справді не завдам тобі шкоди. Чого б мені це не коштувало. Не сприймай це на свій рахунок, це через батька.

Дівчина дивилася на мене темними очима. В яких я нічого не зміг розібрати, ніби в них зібралося стільки емоцій, що розібрати там хоча б одну буде нереально. Після того як вона пішла я одразу зрозумів, що життя буде не легким та вона ще заставить мене не раз поперейматися за себе та не раз я буду не розуміти, що зі мною коїться в ті секунди, коли вона ризикує собою.