Артур Крупницький - Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький

— Боги існували і, можливо, існують. Можливо, не всіх вбили.

— Але до чого тут я? Я звичайний АРК.

— У тобі, синку, передався дар від твоїх предків. Ти є нащадком клану Ведмедя, і в твоїй крові є сила бога.

— Але це все дрібниці…

— Дрібниці? Дай договорити… Так, дрібниці. В момент, коли ти вбив Тюра, вибух і потік тієї сили міг відчути не тільки я, а й інші…

— Хто інші?

— Інквізиція. Вони шукають таких як ти, і я впевнений, що вони також відчули потік тієї енергії.

— Але що нам робити?

— Я не знаю поки що. Нічого не знаю, потрібно подумати… Сьогодні ще відпочивай. Цю розмову ми відкладемо на пізніше. І запам’ятай, ти наш син, хоч і не кровний, і ми тебе любимо.

І мати з батьком взяли Арка за руки — мати з одного боку, батько з іншого.

— І я вас люблю, — сказав Арк.

— Але що ти думаєш робити, тату?

— Сьогодні на вечірньому зібранні я скажу всім, що нам негайно потрібно переїхати з цього місця. На світанку ми вирушимо. Ми знаходимося дуже близько до місця битви, і нас буде легко знайти.

— А те, що нас вже розшукують, я не сумніваюся. Сподіваюся, нам вистачить часу, щоб переїхати.

Вечір настав швидко і несподівано. Руїн, сповнений тривоги, зібрав весь клан і оголосив, що до світанку всім потрібно зібрати речі. На світанку вони вирушать, і треба підготуватися до подорожі, беручи лише найнеобхідніше.

Арк сидів на зібранні біля Руїна, уважно спостерігаючи за вогнем в багатті. Полум'я відбивалося на його обличчі, висвітлюючи його занепокоєний вигляд. Його думки були переповнені тривогою і збентеженням. Нічні спогади, що з’являлися в голові, не давали йому спокою, і він не міг знайти відповіді на численні запитання, що крутяться в його свідомості.

Піднявся легкий шум запитань і сум’яття серед людей. Дехто намагався дізнатися, що сталося і чому така терміновість. Але Руїн, з непорушним спокоєм і певністю в голосі, сказав, що розповість все в дорозі. Його слова, наче наказ, закрили роти всім, хто намагався дізнатися більше.

На обличчях людей відбивалася сум’яття і тривога, але віра в свого лідера не дозволила сумнівам і страху взяти верх. Всі знали, що Руїн завжди мав плани, і ця ніч не була винятком.

У цей час з замку Кайрог вирушило п'ятеро вершників на швидкохідних тваринах, які рухалися так швидко, ніби їхні погоничі гнали їх батогами. Це були одні з тих прислужників, нащадків перших зрадників, і з ними молодший син Інквізитора, Кат-Бут.

У нього було ще два старших брата, але вони перебували в різних частинах материка, щоб поширити владу свого батька на всю Ріврерію. До місця сили випадково був найближчим саме Кат-Бут, тому його батько, Інквізитор, відправив його.

Сам Інквізитор був нащадком перших зрадників і правив жорстоко. Звичайних людей вони не чіпали, але й тримали за ніщо. А от різних виродків, магічних істот і всяку нечисть вони вбивали. Неважливо, хто це був.

Найбільше вони полювали на тих, у кому залишилася або прокинулася сила Звіро-Богів. За підозру у цьому могли вирізати цілу родину і всіх, хто їм допомагав або переховував. Що вже казати, іноді вирізалися цілі поселення.

Світанок. Час вирушати. Коли Арк вийшов зі свого шатра, майже всі вже були зібрані. Руїн з іншими воїнами та старійшинами радився, в яку сторону піти. Було вирішено, що краще податися на захід до великої ріки, а там буде видно.