Ян Фей - Бурштиновий Меч 3, Ян Фей

і вовки вдалині завивали один одному.

.

Звуки виття піднімалися і падали один за одним.

Лев’ячі люди з Токініна вставали один за одним.

Високий молодий Чоловік-Лев з неглибоким шрамом на обличчі тримав у руці палаючу кулю світла. Він подивився на сцену з деякою недовірою, а потім подивився в бік натовпу.

Людина, хто ти такий?

.

Ельфи Вітру, Фанзін, Хазаїр, Друїди та Гноми також повставали один за одним. Хоча деякі з них очікували цього, сцена все одно їх шокувала.

Кожен перстень випромінював сліпуче світло, і кожен перстень тремтів, немов намагався вирватися з-під будь-яких обмежень.

Це була давня історія, священна клятва Короля Полум’я Семи Заповідей.

І ось їхній цар повернувся.

1525

Розділ 1525

?

Хто я?

.

Це питання змусило Брандо здригнутися.

? ó

Це була Софі чи Брандо? Це був граф Тонігель чи нащадок меча святого Дарія? Чи це був герой народу Еруїна, чи рятівник, обраний Мартою? Це був дурень чи король?

Яка з цих численних ідентичностей справді належала йому?

.

Брандо пильно подивився на високий Святий Білий Камінь. Пополудневе сонце світило йому. Час був схожий на сипучий пісок, і сонце також змінювало своє світло. Тіні на кам’яній стіні також стали яскравими, як картини, викарбувані непередбачуваним часом.

.

Це був герой, який розбив небо.

.

Король знімав корону.

.

Це були сутінки мудреця.

.

Віра ідеаліста.

.

Чотири тіні накладалися одна на одну.

Немов змінюючи світло, вони врешті-решт сходилися до людини.

.

Брандо мовчки стояв перед кам’яною табличкою. Немов шари світлого пір’я, вони сходилися позаду нього, і врешті-решт перетворилися на ніщо.

Всі дивилися на цю сцену і дивилися один на одного. Що означало перехрещення світла і тіні на кам’яній табличці? Це була ілюзія чи одкровення? Ким був цей юнак і як він міг влаштувати таку дивну сцену?

Серед натовпу були впевнені лише очі Тумана, і він злегка кивнув. Це був спокій, відомий як мудрість і передбачливість. Туман майбутнього наче вже не перетворювався на важкі завіси. Полум’я мудрості відокремило шлях крові і вогню від тернів темряви. Оскільки він побачив останнє світло світанку, він більше не боявся і не розгублювався.

Брендел відчув щось у своєму серці і обернувся. Одна пара очей була молода, інша пара стара. Один був учнем, а інший – учителем. Молодий був замкнутим і агресивним, а старий – спокійним і стриманим. Тисяча років часу в цей момент була схожа на факел, що передається з покоління в покоління. Нове і старе сходилися одне з одним.

.

Брандо кивнув старому.

.

Він не наважився подякувати йому за те, що він його навчив.

Можливо, це були два кінці історії. Кожен, хто несе відповідальність, не дозволив би це робити іншим.

,

Всі ілюзії зникли, і навіть кільця втягнули своє сяйво. Кожен з них повернув свій первісний вигляд в руках своїх власників. Але всі вже все це забули, бо Брандо мовчки обернувся і подивився на всіх.

?

Хто я?

Тепер на це питання з’явилася відповідь. Він подивився на людину-лева ясними очима.

.

Мене звати Брандо.

.

Сцена була абсолютно беззвучною.

.

Аура однієї людини переважала над усіма іншими.

, ó , - ?

Молодому леву знадобився деякий час, щоб зреагувати, але його слабкість трохи збентежила його. Він плюнув тихим голосом, Брандо? Я знаю, ви вождь народу Тонігель, так званий герой Еруїна?

- ,

Учитель – це не так званий герой, а справжній герой! Першим підвівся Гаруз, глянувши на людину-лева.

. - ?

Ось тільки герой Еруїна. Лев-чоловік похитав головою: Це місце царя, яке він має право тут стояти?

?

Хіба він не цар? — перебив тихий голос княгині Магадал.— Хіба ти не бачив усього на кам’яній табличці?

-

Молодий чоловік-лев зробив крок назад. Вона не очікувала, що її ніхто не підтримає. Навіть Буги та Срібні ельфи не завадили всьому цьому. Але його непохитна натура змусила його не здаватися, і він голосно сказав: Тоді скажи мені, будь ласка, чи цей пан цар цього місця?

.

Це питання пролунало в залі.

.

Черниця-княгиня завагалася і закрила рота.

.

Алоз так розлютився, що ось-ось почне лютувати. Однак Фу Луофа швидко схопив її за руку і похитав головою.

!

Відпусти мене, Фу Луофа, я провчи цього зарозумілого маленького лева!

Ти хочеш зіпсувати Альянс, Алоз?

А-а-а! — скрикнула від гніву молода самка дракона.

Поряд з Брандо Вахіна теж тривожно дивилася на Дельфайна в натовпі, але дочка прем’єр-міністра зовсім не заперечувала і посміхалася, даючи їй зрозуміти, щоб вона заспокоїлася. Але як ця бідна дівчина могла заспокоїтися, коли її коханого допитували? Вона була настільки стурбована, що тупотіла ногами і навіть поскаржилася своїй найкращій подрузі.

Людина-лев подумав, що йому це вдалося, і переможно посміхнувся. Він з гордістю сказав Брандо: Тоді,, будь ласка, відійдіть назад і не порушуйте порядку зборів.

.

Брандо глянув на нього.

Голос уже відповів, боюся, що він нікуди не піде, принц Наїр Фішер. Це був м’який, спокійний голос дочки прем’єр-міністра, в словах якого відчувалася мудрість.

? - ?

Чому? Молодий чоловік-лев обернувся і невдоволено подивився на Дельфайна: Хіба ти не розумієш, що я маю на увазі, жінко?

Звичайно, я розумію, що Ви маєте на увазі, Ваша Високість, але я думаю, що Ви не розумієте, що я маю на увазі, тому що Його Величність належить сюди.

?

Його Величність? Наїр Фішер посміхнувся: Який добрий Його Величносте. Тоді, міс, скажіть, будь ласка, де король цього джентльмена?

.

Він тут Король.

.

— холодно відповів інший голос.

.

Брандо обернувся і здивовано подивився на натовп.

-?

Деякий час Наїр Фішер не міг знайти джерело голосу, але йому не потрібно було це з’ясовувати, і він з гордістю відповів: Король тут? Чи це Цар цієї пустині? Або король Сен-Осоль?

.

Ельфи-вітряки встали разом і глянули на нього.

-

Молодий принц-лев зрозумів, що помилився, і поспішно зробив жест вибачення перед ельфами-вітрянами. Але відпускати Брандо він не збирався. Замість цього він подивився в бік Круза.

,

Але твердий голос продовжував: Бо це не Манкетор і не Сен-Осоль.

?

Це смішно. Наїра Фішера трохи дратував потайливий голос. Тоді де ж це місце? Не кажіть мені, що ми не знаємо, де ми знаходимося?

.

З натовпу долинули два-три сміхи.

Дельфайн подивився в той бік і теж посміхнувся. Її посмішка була байдужою і гордою, Ваша Високість, ви, звичайно, знаєте, де