Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

Розділ 25.2

Цей день мене вирішили не випускати з кімнати. Надін веліли зачинити двері на замок, коли вона покинула мене, аби прислужитися господарям і господарю.

Перед цим вона мені встигла сказати, що завтра має прийти лікар зранку. При думці, що саме вони дізнаються скрутило спазмом.

Сидячи в темноті кімнати слухала звуки ночі. Уже була глибока ніч і зі мною говорила, лиш природа та вітерець, що залітав крізь ґрати. Усі вже спали. Заснули й Рустам із Надін.

Я чула їх. У той момент стало по справжньому страшно. Я тоді швидко закрилася у ванній відчинивши всі крани, перекриваючи, крики й гарчання звуком води. Тільки думки про те, що це невдовзі, може, статися і зі мною не могла задушити.

Очі дерло так, ніби пісок насипали. Я хотіла повернутися додому. Хотіла в обійми коханого. Почути його голос.

Мені було страшно. Самотньо.

Не знаю, скільки саме днів пройшло з мого викрадення, але відчувається так, ніби пройшла вічність. Я знала, що навіть якщо Микита і знайде мене він не зможе прийти за мною.

Це не територія його батька. Тут зовсім інші правила. І їх створювали гієни. Саме так назвав їх його батько.

Бажання, щоб він залишився в безпеці, пересилювало бажання, щоб він врятував.

З болем у серці я і не помітила, як занурилася в темряву.

Розчинила очі, лиш коли почула, як зачиняються двері. Різко підірвавшись побачила в отворі Надін.

— Це я, — прошепотіла.

Тіло в одну мить заспокоїлася, а в іншу я ледве не підірвалася з місця.

— Що з тобою?

Сказати, що на ній не було живого місця це нічого не сказати.

Руки в мітках, шия в маленьких ранках, губа із запеченою кров’ю.

— Він був більш злим, як зазвичай, — знизила плечима.

— А зазвичай…

— Він грубий Меліссо, — прошепотіла зникаючи у ванній.

Серце шалено билося від страху й болю за дівчину.

Ооо Аллах, вона не повинна таке витримувати!

Сон, як рукою зняло. Я хмуро сиділа на краю ліжка, чекаючи, коли припиниться литися вода й Надін вийде.

Щойно двері відчинилися я стрімко підняла очі.

Надін була в одному халаті, а її темне шовковисте волосся розкинуте по плечах. Вона закульгала до шафи вибираючи одяг. Мовчки зачинивши дверцята вона підійшла до мене і простягнула одяг.

— Візьми. Скоро має прийти лікар. Тож якщо хочеш маєш час прийняти душ.

Зрозумівши, що вона не хоче підіймати тему про минулу ніч я кивнула взяла одяг і пішла до ванни.

Після душу висушила волосся й одягнулася. У дзеркалі була копія мене вчорашньої тільки сукня вже зеленого кольору. Поправивши хустинку ще раз глянула на себе перед тим, як вийти.

Надін уже чекала мене одягнена в таку ж закриту сукню. За таким об’ємом тканини на тілі сліди синців не видно. Навіть зап’ястя скриті.

Як сестри по біді.

— Приходила Хатуч, це одна зі служниць. Вона сказала, що лікар чекає коли, може, зайти. Ти готова?

Кивнула.

— Не хвилюйся. Я зараз її приведу.

Знову кивнула. Хвилювання, справді, нічого не дасть. Цноту воно мені не поверне.

В очікуванні сіла на ліжко. Лікарка себе не змусила чекати. Це була жінка. У руках вона тримала сумку з медикаментами.

За нею стояла Надін та коли вона хотіла слідом пройти, то та загородила їй шлях.

— Прошу залишити нас.

Надін кинула на мене погляд і зачинила двері.

Жінка підійшла до ліжка.

— Лягай, — веліла.

Вона дістала якісь прилади й одягнула рукавиці. Хмуро кинула на мене погляд, від якого вся стиснулася.

— Ти чого, як дерево розляглася. Знімай спідню білизну. Ноги зігни в коліна й розсунь.

Заливаючись червоною фарбою, я зробила так, як сказала.

Вона зітхнувши підійшла до мене. Коли її руки торкнулися мене я здригнулася.

— Спокійно, — твердо веліла.

Вона почала щось грубо пхати й мацати. Пальці на ногах підігнулися і від сорому закушувала губу. Лікар відсторонилася. Почула, як знімаються рукавиці.

— Закрийся, — знову веліла, що я швидко виконала.

Сівши я спустила ноги на підлогу.

Вона взяла якусь упаковку із сумки та простягнула мені.

— Піди й зроби тест.

— Який тест?

— Не прикидайся дурним дівчиськом. Перед чоловіками не соромно було розсовувати ноги? Ганьба тобі! Поквапся.

Я взяла упаковку і швидко пройшла до ванної кімнати.

«Тест на вагітність»

Ооо Аллах!

Відкривши її тремтячими руками я прочитала інструкцію. Такими ж тремтячими рухами виконала й чекала.

Я не можу бути вагітна. Це просто перевірка. Вона зрозуміла, що я не невинна більше і просто вирішила перевірити.

І подивившись на тест відчула, як кров відійшла від обличчя. Сльози наступили на очі.

Вагітна. У мене буде дитина від Микити.

Страх наповнив мене. Якби я це дізналася в Україні, то відчула б радість. Зараз я ж не відчуваю її.

Ця дитина свідчить тому, що я втекла й порушила традиції. Що зганьбила сім’ю і нареченого.

Свідчить періоду мого короткого щастя і кохання.

У двері постукали.

— Дівчино, виходь.

Піднявшись на не твердих ногах, я вийшла з ванни.

Жінка без питань витягнула з рук тест і хмикнула.

— Ну що вітаю.

Вона почала збирати речі. Коли вона хотіла вийти я зупинила її.

— Що зі мною буде, — запитала низьким голосом.

— Це вирішить голова клану. Та нічого доброго, не чекай.

І залишила мене, зачинивши двері.

Розуміла, що зараз про це всі дізнаються. Я в повній дупі.

Я змінила обкладинку, тож не губіть) А чому так вирішила, скоро дізнаєтеся)))

Доречі, як вона вам? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍