Юлія Феліз - Ти мене не знаєш, Юлія Феліз

— Я більше ніколи не залишу тебе, — сказав Богдан, коли емоції трохи вгамувалися. -- Я знаю, що неідеальний і зі мною не просто, але я зроблю все, щоб ти була щасливою. Я все зроблю для тебе. Обіцяю, що ніколи не ображатиму тебе, бо шалено кохаю тебе.

І я вірила кожному його слову. З ним я почувалася в безпеці, знаючи, що у нас стільки всього попереду. У нас були мрії, які ми мали здійснити, освіта, яку ми мали здобути, робота, яку ми мали знайти, і життя, яке ми мали побудувати далеко від наших родин. Стосунки Богдана з матір'ю не потеплішали, вона залишалася заклопотаною своїм чоловіком і не цікавилася життям сина. Тим часом моя  мати намагалася вийти на зв'язок. Спочатку надсилала погрози через Карину, але коли зрозуміла, що вони не діють, попросила про зустріч. Можливо, колись ми сядемо і поговоримо, але не зараз. Рани в моїй душі ще занадто свіжі, і я не готова слухати і пробачати. 

Колись все налагодиться. А поки що не варто все ускладнювати. Зосередимося на собі - роботі, навчанні, подорожах - просто насолоджуючись життям і компанією один одного.

Ми з Богданом міцно трималися за руки, не бажаючи втрачати контакт навіть на мить. Таксі відвезло нас до аеропорту. Вже за кілька годин літак підніме нас у небо і понесе до іншої країни, де я зможу продовжити навчання завдяки гранту, який отримала за перемогу в конкурсі студентських проектів. Моя мама дала мені багато уроків, один з яких - ніколи не здаватися і впевнено йти до своєї мети.

Коли оголосили наш рейс, від радості у мене серце мало не впало в п'яти.

- Богдане, я ж не сплю? - прошепотіла я, тримаючи його за руку. - Це ж не сон?

Але Богдан схилився до мене і лагідно поцілував, доводячи, що все насправді.

- Богдане? - покликала я його.

– Що? – схилився він до мене.

- Я казала, що кохаю тебе? – тихенько спитала я.

- Казала, але я не проти почути це ще раз, - озвався він.

- Я тебе кохаю, Коваль.

- І я тебе теж, Вушко.

Прості слова, а щастя від них стільки, що хочеться співати.

Ми піднімалися все вище і вище, пронизуючи хмари. А я не відпускала долоню коханого та посміхалася куточками губ. Моє щастя трохи забарилося, і я ледь не потонула в морі туги і жалю. Та у момент, коли серце було найбільш вразливим до болю, я почула три слова, які піднесли мене в небо:"Я тебе кохаю”. І вмить все погане забулося. 

Кінець