Дейв Еггерс - Сфера

й вітер шаленів, але Мей нічого не помічала. Все здавалося красивим, чистим і правильним. Вона отримала схвалення Мудреців і, ймовірно, вказала новий напрямок для всієї компанії, щоб забезпечити, можливо, новий рівень демократичної участі — і хтозна, а що, як Сфера з цією новою ідеєю й справді удосконалить демократію? Чи могло так бути, що Мей знайшла розв’язок тисячолітньої проблеми?

Після зборів виникли деякі сумніви з приводу того, що приватна компанія перебирає на себе цілком публічну функцію виборів. Але логічність рішення та подальше заощадження державних грошей того дня взяли гору. А що, як двісті мільярдів доларів отримають школи? А що, як охорона здоров’я отримає двісті мільярдів? У країні можна буде вилікувати безліч хвороб — кошти економитимуться не кожні чотири роки, а щороку, в тому чи в іншому обсязі. Скасувати всі види дорогих виборів, замінити їх миттєвими і, здається, майже безкоштовними?

Це стало обіцянкою з боку «Сфери». Це стало унікальною позицією «Сфери». Це було тим, про що люди «цвіркали». Вона читала «цвірки», коли їхала з Френсісом у поїзді під затокою, обоє всміхалися, немов ненормальні. Їх упізнавали. Люди ставали перед Мей, щоб потрапити у її камеру, а їй байдуже, майже нічого не помічала, бо на її правий браслет надходили новини, надто хороші, щоб відірвати погляд.

Перевірила лівий браслет; пульс пришвидшений — 130 ударів. Але їй подобалося. Коли доїхали до середмістя, то побігли вгору через дві сходинки і опинилися на поверхні, несподівано залитій золотом, на Маркет-стріт, а внизу мерехтів міст Сан-Франциско-Окленд.

— Бля, це ж Мей!

А хто це сказав? Підбігши ближче, Мей побачила, що то два підлітки, балахони з каптурами, навушники.

— Мей, тримайся, — сказав другий, в очах схвалення, обидва під враженням побаченої зірки. А потім, вочевидь не бажаючи видатися нав’язливими, поквапилися униз сходами.

— От і круто, — сказав Френсіс, проводячи їх поглядом.

Мей підійшла до води. Подумала про Мерсера, який став тепер швидко зникомою тінню. Після своєї промови вона не отримала жодної звістки ні від нього, ні від Енні, але їй байдуже. Батьки теж не обмовилися й словом, а може, і не бачили виступу, але її це не гребе. Головне — ця мить, ця ніч і чисте беззоряне небо.

— Мені аж не віриться, що ти змогла бути аж така впевнена у собі, — сказав Френсіс і поцілував — сухо, по-діловому притулившись до її губ.

— Невже справді добре говорила? — запитала вона, усвідомлюючи, як безглуздо ставити такі запитання після очевидного успіху, але хотілося ще раз почути, що їй усе вдалося.

— Ідеально, — сказав він. — Сто балів.

Поки йшли до води, Мей гортала найпопулярніші останні коментарі. Правда, один «цвірк» виявився досить затятим, щось про те, як усе це може призвести, і таки призведе, до тоталітаризму. Її серце тьохнуло.

— Не бери дурного в голову. Нащо тобі ця маячня, — сказав Френсіс. — Що воно, убоге, розуміє? Якась маніячка у капелюсі з фольги. — Мей усміхнулася, не розуміючи до пуття, до чого тут капелюх із фольги, але пам’ятала, що іноді так казав тато, тому її це розвеселило.

— Може, вип’ємо? — запропонував Френсіс, а їм якраз нагодилася мерехтлива пивничка біля самої води з широким патіо просто неба. Наближаючись, Мей читала впізнавання в очах вродливих юнаків та дівчат, які пили зовні.

— Це Мей! — сказав один.

Хлопець, здається, ще навіть занадто молодий, щоби взагалі пити, тицьнувся обличчям їй у камеру.

— Привіт, мам, я вчу вдома уроки.

Жінка років тридцяти, подружка надто молодого чоловіка, а може, і не подружка, сказала, виходячи з кадру:

— Агов, коханий, я з подружками у книжковому клубі. Переказуй вітання дітям!

Та ніч була запаморочлива, яскрава, тож минула занадто швидко. В барі біля затоки Мей майже не рухалася — її оточували відвідувачі, тицяли їй напої, плескали по спині, торкалися до плеча. Всю ніч вона крутилася, повертаючись на кілька градусів, немов та божевільна стрілка годинника, щоб привітати чергового доброзичливця. Всі хотіли з нею сфотографуватися, всі хотіли знати, коли ж настане все те, про що вона казала. «Коли вже зможемо пробитися крізь непотрібні перепони?» — запитували вони. Тепер вирішення здавалося ясним і досить простим для втілення, тому ніхто не хотів чекати. Якась жінка, трохи старша за Мей, із «мангеттеном» в руці, бубніла невиразно, проте висловилася найвлучніше, хоча вийшло це в неї мимовільно: як, запитала вона, розхлюпуючи свій напій, але з гострим поглядом, як нам щонайшвидше отримати невідворотне?

Мей із Френсісом знайшли на Ембаркадеро значно тихіше місце, де замовили ще випивки, і несподівано опинилися в товаристві дядька років уже за п’ятдесят. Його ніхто не запрошував, але він підсів до них, тримаючи великий келих обома руками. За лічені секунди вже заходився розповідати, що навчався у семінарії, мешкав у штаті Огайо і вже було збирався стати священиком, аж раптом відкрив для себе комп’ютери. Покинув усе і поїхав до Пало-Альто, але вже двадцять років почувався далеким від духовності. До сьогоднішнього дня.

— Нині бачив твій виступ, — сказав він. — Ти все поєднала. Знайшла спосіб порятунку всіх душ. Саме це ми й намагалися робити в церкві — запопасти всі душі. Як порятувати всіх? Місіонери думають над цим уже тисячу років. — Говорив нерозбірливо, але знову добряче приклався до склянки. — Ти і всі ваші зі «Сфери», — він накреслив у повітрі коло, тож Мей подумала про німб, — ви порятуєте чистісінько всі душі. Зберете всіх в одному місці, однаково всіх навчите. Буде одна мораль, один набір правил. Таке й уявити важко! — І тут він гримнув долонею по залізному столу, аж задзвенів келих. — Тепер усі матимуть очі Бога. Знаєш оті слова? «Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому маємо звіт дати» [34]. Щось отаке. Біблію читала? — Побачивши розгубленість на обличчях Мей і Френсіса, він хмикнув і знову приклався до келиха. — Тепер усі ми — Бог. Невдовзі кожен із нас зможе побачити і судити кожного. Побачимо те, що бачить Він. І проголосимо Його суд. Ми спрямуємо Його гнів і передамо Його прощення. Повсякчас і на глобальному рівні. Всі релігії на таке чекають, ну, коли кожна людина стане прямим і безпосереднім посланцем Божої волі. Розумієте, про що я? — Мей поглянула на Френсіса, якому ніяк не вдавалося стримати хихотіння. Він засміявся перший, а потім розреготалась і Мей; вони перепрошували, здіймаючи руки, благали пробачення. Але чоловік не прийняв їхніх вибачень. Підвівся і відійшов від столу, потім повернувся за келихом і, вже набувши досконалості, хистко поплентався вздовж берега.

Мей прокинулася біля Френсіса. Сьома ранку. Вони відключилися у її кімнаті десь після другої. Перевірила телефон і виявила триста двадцять два нові повідомлення. Каламутними очима переглядала їх, аж задзвонив телефон. Номер абонента прихований,