Нестор Літописець - Повість минулих літ

8 Деякі вчені приписують цьому Іакову Мніху авторство "Пам'яті і похвали Володимирові", житій Володимира, Бориса і Гліба та інших творів.

9 Додано з Лавр.

10 День і ніч на Русі ділилися, незалежно від пори року, на дванадцять годин (різної тривалості); друга година дня — це друга година після сходу сонця. 11 В Іп., Хл. і Лавр. хибно "вь 11 лhто".

12 Додано з Акад.

13 Смолка (Silene L.).

14 Летаргія.

15 В Іп. і Лавр. "прабошняхъ" — ідеться про черевики, легке домашнє взуття з черевної частини шкури, яке надівалося на босу ногу.

16 В Іп. І Хл. "дары", у Лавр. "раны".

17 Далі в Іп. незаповнений другий стовпець 73 арк. (145 с.) і весь зворот 73арк— (146 с.); з арк. 74 (147 с.) розпочинається другий почерк.

1075

1 У Лавр. дата закінчення Успенського собору Києво-Печерського монастиря — 11 липня (1078 р.). у Радз. і Акад.— 3 липня.

2 Ізяслав Ярославич, вигнаний із Києва і пограбований у Польщі (див. прим. З до 1073 р.), у січні 1075 р. прибув до німецького міста Майнца, до німецького імператора, з 1084 р.— імператора Священної Римської імперії Генріха IV, і прохав у нього підмоги проти Святослава. Імператор вирядив до Києва послом трірського архієпископа Бурхарда, брата (по матері) Оди. дочки німецького графа Ліппольда Штаденського і фон Штаде), другої Святославової жони (першою, за Любеньким синодиком. була Килікія), і, природно, той не лише не заступився за Ізяслава, а привіз Генріхові IV багаті подарунки від Святос.іава — силу золота, срібла, дорогої одеж і.

3 В Іп. і Хл. хибно "смhтье". "кмhть"; у Лавр. "кметье", тобто воїни, кметі.

4 В Іп. хибно "к Соломону (у Хл. "къ послом") царю Асирииску"; за Біблією, Єзекія вихвалявся перед послами вавілонського царя (Ісайя XXXIX,

1076

1 Додано з Лавр.

2 Про цей похід Володимира Мономаха і Олега Святославича проти чехів (де тоді князював Вратислав II) на допомогу Болеславу Сміливому говорить також Мономах у своєму "Поученні".

3 Хрестильне ім'я Мстислава (за Мстиславовим євангелієм та "Ходінням" Данила Паломника) було Федір; мав він ще й третє ім'я — Гаральд.

1078

1 Така річка невідома; ймовірно, що це права притока Сули Оржиця.

2 Додано з Акад.

3 Додано з Лавр.

4 Притчі Солом. III, 34.

5 Ієремія IX, 23.

6 Про це нахваляння і загибель Бориса говориться також у "Слові о полку Ігоревім": "Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя".

7 Отже, подвійний саркофаг (рака) Ізяслава стояв у церкві Богородиці. Але в якій? Вважають, що в Десятинній, однак цього уточнення в тексті немає, хоча воно наявне у літопису в 14 випадках із безсумнівних 16. Відсутність уточнення не випадкова, бо йдеться про сусідню з Софією церкву Успіння Богородиці, про яку говорилося під 1039 p. (див. там прим. 1) і де археологами знайдено сім кам'яних (шиферних) плит гробниці, ясно, що княжої. Мармурова зникла, бо цінність її дуже велика, можливо, під час загибелі цієї та інших церков, спалених 12 березня і в наступні дні 1169 p. (див. далі текст літопису) . Софійський перший та Воскресенський літописи твердять, ніби Ізяслава було покладено в Софії, але у світлі вищевикладеного ясно, що це помилка. Крім того, стосунки Ізяслава з киянами були такі, що його ніяк не могли покласти в престижній митрополії — Софії, і в "Слові о полку Ігоревім" сказано, що тіло князя допровадили "ко святhи Софии, къ Киеву", тобто "до", а не "в"; Софія тут є символом Києва.

8 В Iп. і Хл. хибно "ни", "ну"; у Лавр. "но".

9 Перше поел Павла до фессалонікінців V, 14.

10 Єванг. від Іоанна XV, 13.

11 Притчі Солом. XVII, 17.

12 В Іп. "и от"; у Лавр. "Иоанъ".

13 Перше поел. Іоанна Богослова IV, 16 — 18, 20, 21.

1079

' Тут в оригіналі очевидний пропуск, і неясно, де був Роман.

2 У Лавр "й доселh";в Іп. і Хл. невдале переосмислення — "и до сего лhта"; існує припущення, що це ритмізоване речення є уривком якоїсь пісні про "красного Романа", котрого оспівував і славетний Боян; за актовими печатями, друге ім'я Романа було Борис.

3 схоплений тмутороканськими хозарами за ініціативою, очевидно, Всеволода, Олег Святославич (у "Слові о полку Ігоревім" він має промовисте співчутливе прізвисько "Гориславич") був засланий у Візантію, з імператорським двором якої Всеволод мав тісні зв'язки. Олег пробув у засланні чотири роки, два із них — на острові Родос, про що згадує у своєму "Ходінні" Данило Паломник. На засланні Олег одружився з Теофанією (Феофано) Музалон (див. про це ще прим. 4 до 1115 p.). Посадник Ратибор мав (за актовими печатями) хрестильне ім'я Климент.