Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара

Тиміш Компанієць — залишили по останньому патрону. Стали навпроти й, за командою, стрелили одне одному в серце. За звичаєм запорожців — щоб не потрапити в полон бусурманам!

Ті, хто ще залишався живий, підпалили матраци, й в сильному диму пішли атакою на кулемети…

Останніх розстріляли в тюремному дворі. Кільком пораненим начальник тюрми комуніст Ріхтер відрубав голови сокирою…

Розділ 18
Хутір Бенедикта

Весна 1923 р.

Після арешту Цвітковського, зради Завірюхи й загибелі холодноярських отаманів — Рудь перебрався з загоном на хутір Бенедикта. Хутір стояв у глибині ярів, був напівпокинутий, дід Бенедикт давно помер, й біля двох хатин і хазяйства господарював його самотній небіж Філіпко. Зробили підземні ходи в лесі — далеченько, на два боки яру, два з хати й один з комори. Рудинців так просто взяти не вдасться!

У боях разом з отаманом Орлом Рудь ходив у рейд на Балту й Бар, де повстанці винищували «совработніков» у містечках. Весь двадцять другий рік на Черкащині тривав голод. Максим помітив: комісари мучили голодом саме ті повіти, де були сильні повстанці. Відбирали рештки хліба, які ще не пішли в «продразвьорстку». Люди, що приїхали з батьківщини Махна — Гуляй-Поля — розказували страшні речі. Тільки за три дні від голоду в повіті померло більше ста чоловік! Більшовики боялись, голодом нищили непокірних. Хоча самого Махна вже давно не було в Гуляй-Полі: ще влітку двадцять першого з тяжкими боями Батько пробився до кордону з Румунією.

Розлючені через голод селяни били «незаможників», грабували пункти збору зерна — забирали своє! — нападали на продзагони, які навіть у голод продовжували відбирати весь хліб!

Загін Рудя рубав продзагонівців по повітах. В сотні залишилось близько п’ятдесяти бійців. Багато хто загинув ще під час боїв з котовцями, дехто поласився на «амністію». Рудь кілька разів ішов на з’єднання з загонами отаманів Струка і Орлика…

Проте ходити степами ставало все важче. «Красноармєйци» були вже озброєні броньовиками й аеропланами, які врешті й змусили відступити Махна. Залізницями й шляхами — снували більшовицькі армії. Боротьба зовсім перетворювалась на партизанську.

… Крім хутора Бенедикта в рудинців залишилось ще кілька скритних таборів у лісах — в Холодному Яру, Майданівському, Чорному, Губському. Місцезнаходження загону міняли, остерігаючись чекістських агентів. В Холодному Яру умови для підземель непогані — багато грунтів, які добре тримають склепи. Потрібна лише вентиляція, в якій знались холодноярці: селяни споконвік будували погреби і ями. Добрі підземелля ще з Хмельниччини знали й у Суботові — в них можна було завести цілу сотню. Якось там пропав кінний відділ Чучупаки, якого оточили коцурівці, й з’явився аж біля… Мотронинського монастиря. Майже тридцять верст! В тому древньому козацькому ході міг проїхати вершник! Та Чучупака нікому не відкрив свою таємницю.

Повстанці часто брали більшовиків у шаблі. Тож до Холодного Яру ті не дуже й лізли. Якось Рудь приймав участь у знищенні спецзагону «по борьбє с бандітізмом». Більш як 250 досвідчених чекістів з самої петроградської ЧеКа зайшли до лісу, й… ні один з них не повернувся. Щезли. Зате люди казали, що з тих пір у гайдамаків з’явилось кілька сотень добротних й на той час дуже модних «шкірянок». Їх ще довго потім носили повстанці.

Однак прийшов час й гайдамакам закопуватись у землю. В Холодному Яру рудинці зробили собі резиденцію в лесі: ще в часи Уварова Софрон знайшов у ярах не знану ніким велику печеру. Поряд у схилі вирубали ще одну — для коней, з’єднали між собою ходами, для підтримки стелі поставили стовпи з соснових колод. Землю на конях вивезли подалі, а з підземелля вивели чотири запасні виходи під землею — два з «хати», в різні боки схилу, й два — зі «стайні», з позиціями для стрілу. Й виводили ці ходи не прямо до яру — а далеченько від сховку. В стінах ходів зробили виямки для смолоскипів, пробили вентиляційні шахти. Побачити печеру можна було, лише спустившись зовсім близько до яру — через тернові хащі. А виходили до хащі на конях — через струмочок, який відразу замивав слід до сховку.

Закінчили роботу за тиждень. Біля стін виклали височенькі землянки, долівку й стіни вимостили сухим зрізом. Збудували глиняну піч з плитою, дим вивели в чагарі, щоб не було видко нізвідки. Дров у лісі багато. Жити можна!

Розділ 19
…А зраднику — паля…

Червень 1923 р.

— …То Микола Зав’ярний, псевдо: Чикита. Чекістський стукач! Був осавулом у Черкасах. Завгороднього, Дениса Гупала, Залізняка — він продав. Це до його хати, іуди, заводив усіх Завірюха. То Чикита сказав, що Гулого-Гуленка зустрів у Чорному лісі й записку наче від нього привіз для Лавріна. А Гулий у той час уже був у ЧеКа в арешті… І ще там був цей, Іван Андрєєв. Люди біля тієї хати впізнали.

— Лазар?

— Вони не знають. Кажуть — Андрєєв, зі Сміли.

— Лазар, падло. Він! Швидко візьміть Зав’ярного, допитайте і… Нехай не вмирає легко. Хай буде усім наука… Тиміш — за старшого! Я з хлопцями до Холодного Яру — може, хтось залишився!

* * *

— Кажи, Лазар був з вами? — вкотре питав Нечай Зав’ярного.

— Какой Лазар?

— Андреєв зі Сміли — це Лазар?

— Нє знаю нікакого Андрєєва.

— Покотило, скажи йому…

— В хаті на вулиці Грецькій, будинок на розі. Тебе поселили.

—І что?

— А те, що люди тебе там бачили. Там, де Завгороднього пов'язали й Компанійця, Гупала, Залізняка, — всіх продав. У твоїй хаті! І Лазар там був!

— Лазар — це Андреєв? Питаю