Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Я служив в армії Михайловича, - говорив серб. - Я ж казав американцям, що в Східній Европі є багато партизанів, які боряться проти комуністів. Учора ввечорі я вас бачив…

- Почекай, почекай! - промовив упіст. - Ви бачили нас учора? Де? Коли?

- Як ви вчора забрали в німця муку, він зголосив на поліцію, і дві американські сотні рушили до млина.

- Почекай! Почекай! - стримував упіст. - Ми муку не просто забрали, а заплатили за неї німцеві!

- Він так зголосив, - не вгавав серб. - А коли ми приїхали до млина, вас уже не застали і почали роздумувати, в котрий бік ви пішли, але не могли догадатися. Щойно ввечорі побачили кілька палаючих ватр і подалися в тому напрямі. Військо поволі вас оточувало, а я з двома американцями підсунувся ближче і бачив вас біля ватри, чув, як ви співали якусь пісню «Боже Великий». Потім ви погасили ватри і в лісі запанувала тиша, а я з американцями вернувся.

- Що ж сталося далі? - питав, усміхаючись, упіст.

- Тоді американці оточили ліс і чекали цілу ніч, а рано ми застали тільки кілька погашених ватр. За вами ні сліду, ні знаку не залишилось. Як ви вийшли?

- Ми знали, що американці за нами слідкують, - відповів упіст. - Але не бачили потреби конспіруватися, тому палили вогні в рідкому лісі, а вийшли, за звичкою партизанської тактики, краєм потоку.

Десь із годину тривала ця зустріч, Американці із захопленням робили знімки нашої сотні. Нарешті, всі вибираються до Пассав.

Повстанців американці примістили на двох великих вантажних автах, а на охорону приділили німецьку міліцію, озброєну американськими рушницями.

Вирушають у дорогу. Попереду кілька лімузинів, з американськими і нашими старшинами, за ними сотня УПА і довга колона американського війська.

Навколо гарний зелений ліс, через який в'ється серпантиною асфальтова дорога.

Кілька «ві гетс?» і на тому закінчилася розмова з охоронцями-німцями. Вони чомусь виглядали дуже пригноблено і справляли враження справжніх «унтерменшів».

На передньому авті хтось почав повстанську пісню «Із гір Карпат несеться гомін волі…», її підхопили всі повстанці. Голос пісні розлягався по баварських лісах, які так нагадували повстанцям Лемківщину. До того ж у долині показалася річка, подібна до Сяну. Тут повстанці перестали співати. Напевне, кожен полиігув думкою до Сяну, де вони так героїчно захищали своє право жити на власній, рідній землі.

Але той чудовий Сян залишився понад тисячу кілометрів за ними, а перед ними горішня частина Дунаю. Дунай також не чужий українському війську. Знали його добре давні княжі вої, пили його воду лицарі козацькі, а тепер споглядають його вояки Української Повстанської Армії.

Колона проїхала крізь місто і заїхала до військових касарень, розташованих над самим Дунаєм.

Розділ 39. ЗА ДРОТАМИ ЗІ ЗБРОЄЮ

За колоною зачинилася брама, авта спинилися посеред величезного військового майдану. З них зіскочили повстанці, тепер усі дуже мовчазні, немов пригноблені чимось.

Українські повстанці не знали ні меж, ні кордонів. А ось опинилися у військових касарнях, обведених високим дротяним плотом, а решту огорожі творив Дунай.

Великі дво- і триповерхові будинки стоять навколо просторого майдану. У них іще ж так недавно муштрували німецьких вояків на підбій світу, в тому й на загарбання багатої і чарівної України. З тих вимуштрованих німців велика частина лишилася навіки в українській сирій землі. Тепер у їніх кошарах таборував американський полк, а ось прибула і сотня УПА із своїм командиром Громенком.

Дехто з повстанців уже курив американські цигарки, інші відпочивали в холодку під деревами на траві, а декотрі, не знати й навіщо, мабуть за звичкою, чистили зброю.

До повстанців все більше підходило американських вояків, що з цікавістю приглядалися їм та їхній зброї.

Часто, на знак американського вояка, що він хотів би подивитися на котрогось автомата, повстанець виймав магазинок із набоями і порожнього автомата простягав до зацікавленого. Американець із подивом оглядав чудово вирізьблений або виточений приклад автомата і тоді віддавав його повстанцеві.

Минула година, а від американців нема жодних наказів. Сотенний дентист Зубенко починає нервуватися:

- Що вони? Подуріли? Мені кишки марша грають, а вони напевне питають товариша Сталіна, що нам зварити на обід!

І не знати, чи команда полку почула нарікання д-ра Зубенка, а чи дістала вказівки згори, але незабаром вояцтво вже купалося у військових лазнях, уживаючи якесь пахуче мило. Потім споживало смачний обід.

Після обіду д-р Зубенко знову почав нарікати:

- Що вони собі думають? Що я таке? Канарок? Та я б з'їв удесятеро стільки, як дістав…

Його в думці підтримало все вояцтво, але тут уже нічого не вдієш. За видачею харчів, як і за станом здоров'я, наглядає американський лікар, а він добре знає, що для виголодженого й виснаженого в рейді вояцтва найбільшою небезпекою було б раптове насичення.

Увечорі сотню приміщено в одному з будинків. Так після кількарічного сну просто неба, на лоні природи, чи по домівках лемківських хат, повстанці вперше примостилися на вигідних військових матрацах американських ліжок.

Кілька хвилин розмови про бурхливе минуле, а тоді здогади про непевне майбутнє, і незабаром усі затихли. Дехто хропів, а деякі навіть уві сні мацали навколо, чи зброя при них.

Уранці, як завжди у війську, миття, руханка, молитва, а тоді й оце «мізерне» (як нарікали) снідання.

За столами разом із повстанцями сиділи і американці-вояки. Їхні порції були наполовину менші. Вони дуже цікавилися повстанцями, питали щось, частували їх добрими цигарками і дивувалися, чому вони прийшли на снідання із зброєю.

На входовій брамі в таборі пожвавлений рух. Багато авт із військовими старшинами, є і якість цивілі. Декотрих цивілів. що приїхали з фотоапаратами, до табору не пускають.

Командир Громенко підійшов до повстанців із тією самою усмішкою, що й колись, у лемківських лісах, і сказав:

- Друзі, ми своїм приходом завдали американцям багато клопоту. Москалі домагаються, щоб нас видати їм. Заявляють, що ми воєнні злочинці, що ми служили у німецькому війську.

- Він кивнув пальцем і запитав: - Хто з-поміж вас служив в Українській дивізії?

Двоє повстанців піднесли руки, а він усміхнувся до них і відійшов до штабу полку.

Чумак, Зірка і кулеметник Смик сиділи на березі Дунаю, що в тому місці був завширшки не більше як сто метрів. По другому боці ріки - широке оболоння, що нагадувало околиці Динова. Там, за Сяном, москалі пильнували Польщі, а тут, за Дунаєм, вони пильнують австрійський нарід.

До гурту повстанців підходило двоє цивілів середнього