Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

Здавалося б, простіше і не придумати: будь-яка людина, навіть дитина, може намалювати таке. Але простий на вигляд, чорний квадрат на білому тлі досі притягає до себе і дослідників, і любителів живопису. Кажуть, що Малевич, написавши «Чорний квадрат», довгий час не міг ні їсти, ні спати і при цьому сам не розумів, що ж таке створив. Художник, як і дослідники його творчості, згодом багато думав про свою картину, у своїх теоретичних працях пов’язував його з космічною свідомістю і вважав, що «Чорний квадрат» – це вершина всього.

«Чорний квадрат», вперше показаний на публіці 1 січня 1916 року, став свого роду маніфестом супрематизму. Придуманий самим Малевичем термін походить від латинського кореня «suprem», від якого в рідній польській мові художника утворилося слово «супрематія», що означає в перекладі «перевага», «верховенство», «домінування». Таким чином, Малевич цим словом і своїми першими картинами в жанрі супрематизму прагнув закріпити верховенство кольору над рештою всіх компонентів живопису.

Революційний час вимагав дій, і Малевич, на той час вже дуже відома в творчих колах особа, не залишається обіч подій. У травні 1917 року Казимир Северинович був обраний у раду професійного Союзу художників-живописців у Москві, в серпні він стає головою художньої секції Московської ради солдатських депутатів, займається проектом Народної академії мистецтв, а в листопаді того ж таки року розпорядженням московського Військово-революційного комітету Малевич призначений комісаром по охороні пам’ятників старовини і членом комісії з охорони художніх цінностей. У березні-червні 1918 року Казимир Северинович пише два десятка статей для московської газети «Анархія», в яких славить «нову планету мистецтва авангарду». Він брав участь у роботі по прикрашенню Москви до свята 1 Травня, а в червні був вибраний членом московської художньої колегії Наркомосу (Народний комісаріат освіти).

Незабаром між Малевичем і іншими членами колегії намітилися суперечності, і влітку 1918 року художник переїхав до Петрограда. Тут він оформив петроградську постановку «Містерії-Буфф» Володимира Маяковського в режисурі Всеволода Мейєрхольда, а також створив полотна «білого супрематизму» – останньої стадії супрематичного живопису.

У грудні 1918 року Малевич повернувся до Москви, а в листопаді 1919-го переїхав до Вітебська, де посів посаду керівника майстерні в Народному художньому училищі, очолюваному ще одним знаменитим художником Марком Шагалом. У грудні того ж таки року в Москві пройшла перша персональна виставка художника.

З 1922 року Малевич у Петрограді, тут він викладає в Інституті цивільних інженерів, а з 1924-го очолює Державний інститут художньої культури (ДІНХУК). Здавалося б, така посада забезпечить художникові умови для нормального життя і плідної роботи, але погляди Малевича і партії на мистецтво все більше і більше розходяться. В кінці 1926 року Казимира Севериновича знімають з посади, а ДІНХУК роз формовують. Наступного року художник отримав можливість виїхати до Варшави, де організована його персональна виставка, а потім – до Берліна, де його роботи виставлялися в окремому залі щорічної Великої берлінської художньої виставки. Несподівано Малевич отримує розпорядження негайно виїхати до Москви, він підкоряється, залишивши в Берліні всі свої роботи. Після приїзду в СРСР він був арештований без пояснення причин і три тижні провів в ув’язненні.

Відносини майстра з радянським режимом у цей час нагадують синусоїду, власті, здавалося, то попускають віжки, то знову натягують. У 1927 році за сприяння Миколи Скрипника, тодішнього наркома освіти Радянської України, Казимир Северинович переїздить до Києва, де викладає в Художньому інституті. Здавалося, йому створені нормальні умови для роботи, але в Україні починаються репресії, і Малевич знову їде до Ленінграда. Його виставки з великим успіхом проходять у Цюріху і Відні, його картини експонуються і на батьківщині, але восени 1930 року Малевича вдруге заарештовують, цього разу по звинуваченню в «шпигунстві на користь Німеччини».

У грудні 1930 року Казимир Северинович виходить із в’язниці, займається розписом Червоного театру в Ленінграді, потім, з 1932 року, керує Експериментальною лабораторією Російського музею.

У 1933 році Казимир Северинович тяжко захворів – рак не залишав надій на одужання. На початку 1935 року пізні портрети Малевича експонувалися на Першій виставці ленінградських художників. Наступного разу радянські глядачі змогли побачити його роботи тільки в 1962 році. 15 травня 1935 року Казимир Малевич помер в Ленінграді. Згідно із заповітом, після смерті тіло художника віддали на кремацію в супрематистській труні, а урну поховали під улюбленим дубом художника поблизу підмосковного села Немчиновки.

Башкирцева Марія Костянтинівна

(1860—1884)

Видатна художниця, автор більше 150 полотен

Марія Башкирцева народилася в маєтку Гавронці біля Полтави 11 листопада 1860 року (за іншими даними – 1858-го). Її батько, Костянтин Павлович Башкир, досить освічена і не позбавлена літературного дару людина, довгий час був предводителем полтавського дворянства, мати, вроджена М. С. Бабаніна, належала до старовинного роду, який походив від татарських князів. З п’яти років Маша вчилася танцям, але мріяла не про бали, а про акторську кар’єру. У 10 років вона почала малювати, і успіхи були очевидні, але бажання співати виявилося сильнішим. Одночасно Марія займалася хімією і мовами: російська була «для домашнього вжитку», думала і писала вона по-французьки, добре володіла італійською, англійською, німецькою, а пізніше давньогрецькою і латинською. Чим більше Марія вчилася, тим глибше розуміла, як багато їй треба встигнути. Відтоді (1873 рік) всі свої думки, кожен вчинок, будь-яку цікаву фразу вона заносила в свій щоденник.

Нарешті, Марія вирішила не розпорошувати свої здібності і самостійно зайнятися малюванням. Восени 1877 року вона вступила до приватної Академії Р. Жюльєна (Жуліана). Надолужуючи упущений час, дівчина працювала по 10—12 годин у день і досягла успіхів, яких зазвичай не чекають від початківців (семирічний курс вона освоїла за два роки).

У 1880 році під псевдонімом «Mademoiselle Mari Constantin Russ» вона взяла участь в паризькому Салоні. Перша картина «Молода жінка, що читає “Розлучення” Дюма» була відзначена і схвалена критикою.

На 1883 рік припадає основна частина творчої спадщини Башкирцевої: «Жан і Жак», «Осінь», серія «Три усмішки» («Немовля», «Дівчинка», «Жінка»), «Парижанин», що вражають своєю добротою і правдивістю. Ці полотна вже говорили про зрілу майстерність художниці. Картина «Дощова парасолька» (1883 р.) зображає тремтячу дівчинку, закутану в полатану спідницю. Написана на пленері, під дощем, вона так само реальна, як і прогресуюча хвороба художниці. І тепер лікарі категоричні – туберкульоз повністю уразив праву легеню і є осередок у лівій. Марія усвідомлювала, як мало