Артур Хейлі - Готель

Наближався полудень. Але про те, що важило зараз найбільше — про наслідки арешту Огілві, — і досі не чути було ні слова.

Логічно міркуючи, вони вчора створили для себе непробивний захист. Проте, логіка — логікою, а почуття безпеки не приходило…

— Можна подумати, — промовив герцог, — що вони намагаються вимотати кас мовчанкою.

Він стояв у вітальні в своїй характерній позі, дивлячись у вікно. Але сьогодні голос його звучав чітко. З учорашнього дня він навіть не торкнувся чарки, хоч бар був заставлений пляшками.

— Що ж, а ми на це… — почала герцогиня, але не скінчила, бо телефон раптом різко задзвонив, шматуючи їхні нерви.

Герцогиня стояла ближче до апарата. Вона простягла руку — і опустила. Сьогодні вранці це був не перший телефонний дзвінок, але її раптом охопило погане передчуття.

Герцог запропонував:

— Може, я візьму трубку.

Вона похитала головою, підняла трубку й сказала:

— Слухаю! — а за секунду кивнула: —Так, це я. — І, прикривши долонею трубку, пояснила чоловікові: — Це Макдермот, службовець готелю, що приходив сюди вчора ввечері. — Потім, уже в трубку, сказала: — Так, пам’ятаю. Ви були присутні, коли нам довелось вислухувати оті сміховинні обвинувачення… — Вона враз замовкла, обличчя її раптом пополотніло. Вона заплющила очі, потім розплющила їх і повільно промовила: —Так. Так, розумію…

Герцогиня поклала трубку. Пальці її тремтіли.

Герцог Кройдонський прошепотів:

— Нас викрили.

Він не запитував, а констатував факт.

Його дружине повільно кивнула головою.

— Записка, — ледь чутно озвалася вона. — Знайдено мою записку. Вона в адміністратора.

Герцог відійшов од вікна й став посеред кімнати. Постояв нерухомо, опустивши руки, потім спитав:

— Що ж тепер?

— Він дзвонить у поліцію. Сказав, що спершу хоче повідомити нас. — У відчаї, вона торкнулася рукою чола. — Як я могла зробити таку помилку! Якби я не написала цієї записки…

Герцог підійшов до бару й налив собі щедру порцію віскі з содовою.

— Одну склянку можна собі дозволити. Наступну, мабуть, вип’ю не скоро…

— Що ти надумав робити?

Він проковтнув віскі, вийшов у спальню, майже відразу повернувся з плащем і капелюхом у руці й відповів:

— Спробую випередити поліцію. Це називається, здається, прийти повинитися. Мені треба поспішати, тому говоритиму коротко. Я вдячний тобі за все, що ти зробила. Ми обоє діяли неправильно, та однаково я вдячний тобі. Я зроблю все, щоб вигородити тебе. Якщо ж мені це не вдасться, то я заявлю, що обрану нами лінію поведінки — після нещасного випадку — диктував я, а ти лише корилася моїй волі.

Герцогиня механічно, мов загіпнотизована, кивнула.

— І ще одне. Мені, очевидно, потрібен буде адвокат. Тут я покладаюся на тебе. — Він надів капелюх і двома пальцями поправив його. Як на людину, що кілька хвилин тому втратила все, герцог зберігав гідне подиву самовладання. — Адвокатові треба буде платити і, гадаю, чимало. Візьмеш частину із тих п’ятнадцяти тисяч, що їх ти приготувала для Чікаго. Решту покладеш у банк. Тепер це можна робити відкрито — ховатися вже нема чого.

Герцогиня наче не чула його.

З жалем дивлячись на неї, він нерішуче сказав:

— Напевно, тепер ми не скоро…

Він простяг до неї руки.

Вона холодно відвернулася.

Герцог хотів, видно, сказати ще щось, але передумав — тільки знизав плечима — і, крутнувшись, попрямував до дверей.

Коли двері за ним зачинилися, герцогиня посиділа кілька секунд нерухомо, думаючи про своє незавидне майбутнє: галас, який знімуть газети, безчестя, ганьба… Потім звичка діяти взяла гору. Насамперед — знайти адвоката, що добре знає свою справу. А тоді вже, вирішила вона, можна буде подумати про найлегший спосіб самогубства.

Тимчасом треба, однак, сховати гроші в надійніше місце. Вона вийшла в свою спальню.

Не побачивши валізки на місці, вона почала розгублено, а потім уже гарячково шукати, аж доки не переконалася остаточно, що гроші зникли. Пояснення могло бути одне: їх украли. Перша думка її була: викликати поліцію! Але уявивши, що вона зможе сказати слідчим, герцогиня Кройдонська дико, істерично зареготала.

«Якщо поспішаєш — на ліфт ніколи не розраховуй», — подумав герцог Кройдонський.

Він уже, здавалося, кілька хвилин чекав ліфта на площадці свого поверху. Та коли, нарешті, кабіна спустилася й двері її розчинилися, герцог ще хвильку постояв, вагаючись; йому здалося, що він почув крик своєї дружини.

Переборовши бажання повернутися, він увійшов у кабіну ліфта номер чотири.

Всередині було вже багато людей, серед них — вродлива білява дівчина й старший розсильний готелю, який упізнав герцога.

— Добридень, ваша світлість.

Герцог Кройдонський неуважливо кивнув, і двері ліфта зачинилися.

10

Протягом цілої ночі й ранку Ключник Мілн переконував себе, що це — не галюцинація, а правда. Спочатку, побачивши гроші, що їх він, сам того не знаючи, виніс із Президентського люкса, Ключник вирішив, що снить, і кілька разів обійшов свій номер, намагаючись, прокинутися. Та даремно: виходило так, ніби йому сниться, що він не снить. До ранку ошалілий Ключник не заплющував очей, і тільки коли почало розвиднюватися, упав у ліжко й заснув як убитий.

Та навіть під час цього напівмарення Ключник — така вже була в нього вдача — часу не марнував.

На випадок, якщо це все-таки не сон і йому справді так неймовірно пощастило, він обмірковував план дальших дій і запобіжні заходи. Ще ніколи в житті Ключникові — а він був рецидивіст із стажем — не потрапляла до рук така здобич: п’ятнадцять тисяч готівкою! І головне, щоб із цим багатством ушитися подалі звідси, треба розв’язати лише дві проблеми. По-перше, коли і як вибратися із «Сейнт-Грегорі». По-друге — як винести звідси гроші.

Все це він за ніч детально обміркував.

Готель треба залишити, не привертаючи до своєї особи зайвої уваги. Це означає: виписатись, як заведено, й оплатити рахунок. Інакше може діяти тільки дурень — втеча була б рівнозначна визнанню, що ти злодій, і тебе неодмінно почали б шукати.

Хоч як кортіло Ключникові залишити готель негайно, він вирішив не робити цього. Нічний від’їзд, пов’язаний, можливо, з розмовами про те, брати чи не брати з нього гроші за ще один день, що вже розпочався, запам’ятали б усі — і нічний касир, й інші службовці, і потім вони могли б дати поліції його точний опис.

Ні, найкраще все зробити вранці чи опівдні, коли з готелю виїжджатимуть десятки інших пожильців. Певна річ, надто зволікати також не слід. Герцог з герцогинею можуть помітити, що гроші зникли, і повідомити поліцію. Тоді у вестибюлі товктимуться детективи, придивляючись до кожного, хто виходитиме