Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

біг разом зі своїм спільником до переднього краю нашої платформи, туди, де в білосніжному пальті і зі срібним півмісяцем у руці стояла Пенелопа Фіттес.  

Ми з Локвудом теж помчали туди, одначе були надто далеко для того, щоб перейняти нападників.  

Коли вони підбігли до Пенелопи. один з них підняв пістолет.  

Локвуд кинув свою рапіру — вона, як спис, промайнула в повітрі і влучила бойовикові в руку. Той випустив пістолет... Аж тут надбігла і я й заходилась вимахувати рапірою на всі боки, проте нападник так спритно відбивав мої удари, що я зрозуміла: це агент, і до того ж добре натренований.  

Другий бойовик, не звертаючи на нас жодної уваги, поспішав тим часом до Пенелопи Фіттес, шукаючи щось у кишені куртки. За мить у його руці теж з’явився пістолет — невеликий, короткий, чорний.  

Панна Фіттес побачила зброю. Її очі вирячились. Вона позадкувала до перил.  

Як я вже згадувала, краї платформи були оздоблені пласти- ковими фігурами — левами та єдинорогами. Локвуд схопив одного єдинорога за ріг і зняв його з жердини, на яку було насаджено фігурку.  

Убивця підняв пістолет...  

Локвуд кинувся вперед, крутячи перед собою фігуркою єдинорога.  

Два постріли пролунали майже водночас, злившись в один гучний, оглушливий звук. Єдиноріг вилетів з Локвудових рук. на його шиї видніли два рівні круглі отвори.  

А нападникові, з яким билась я, здається, додалося свіжої сили. Він спритніше замахав своїм клинком, і мені ставало дедалі важче відбивати його удари.  

Зненацька він зупинився й здивовано вибалушив очі. Я теж не втямила себе з подиву, коли побачила, як із його грудей стримить кінчик леза, що прохромило його наскрізь.  

Бойовик хитнувся, а потім упав убік. На його місці переді мною з'явився пан Ротвел, що струшував краплі крові зі свого меча.  

Другий бойовик кинувся на Локвуда, та з іншого боку на нього вже насувався сер Руперт Ґейл з рапірою. Бойовик зупинився , вистрілив у сера Руперта й не влучив. Рвучко розвернувшись, він довгими стрибками помчав уздовж платформи.  

— Ми ще зможемо спіймати його, Люсі! — вигукнув Локвуд, піднімаючи свою рапіру. — Вперед!  

Ми побігли майже спорожнілою платформою. Проминули Джорджа. що заклопотано посипав Гостя сіллю й залізними стружками: проминули Голлі, що схилилась над постраждалою жінкою. Другий привид уже пропав, з ним упорались агенти з «Ротвела». Сам пан Ротвел з панною Фіттес теж залишились позаду.  

Чоловік у чорному добіг до кінця платформи, напружився й перескочив на кабіну наступної за нами вантажівки. Локвуд стрибнув за ним, його пальто залопотіло в повітрі, а ще за мить стрибнула і я.  

По кабіні загримотіли підошви. Стрибок на платформу, ривок під декораціями у вигляді готичних арок, крізь юрбу спантеличених акторів... Бойовик змахнув клинком, вистрілив з пістолета в повітря. Актори — чоловіки в білих простирадлах. що вдавали Гостей, і жінки в довгих сукнях, заляпаних  

кетчупом. — перескочили через край платформи і в хмарах тальку зникли в натовпі. Бліді зі страху, вони й справді скидалися зараз на привидів. Зусібіч лунали панічні крики. Чоловік у чорному обернувся, націлив на нас пістолет і клацнув курком — пострілу не було. Бойовик вилаявся, жбурнув пістолет геть і щосили копнув ногою пінопластову арку. Локвуд майнув в один бік, я — в інший, і арка впала між нами, злегка придавивши якогось низенького актора.  

Ще стрибок — і ми опинились на сусідній платформі, пофарбованій у гірчичний колір агенції «Даллоп і Твід». Над нашими головами височів їхній символ — здоровенна лупата сова з пап'є-маше. Бойовик пожбурив каністру: вона вибухнула, вдарившись об сову, пропікши в ній велику діру і обсипавши наші з Локвудом голови розпеченими залізними стружками.  

Проте ми анітрохи не сповільнили своєї гонитви, пригнулися, змахнули з волосся іскри й помчали далі.  

Наступною була офіційна платформа агенції «Ротвел», вона теж стояла достатньо близько до нашого втікача. Платформа була захаращена купами плюшевих левів, бляшанок із фірмовим шипучим напоєм та іншими штучками, які агенти мали кидати в натовп. Проте самі ці агенти давно покинули платформу. Чоловік у чорному посковзнувся на іграшках і бляшанках, мало не впав, ще раз вилаявся, обернувся і жбурнув нам під ноги бомбу з привидом. Брязнуло скло, над платформою з’явилась тонка примарна постать, та вже за мить ми посікли   11    своїми рапірами на клапті. Ми майже наздогнали втікача. Він був так близько, що я чула його уривчасте дихання.