Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

«Мені то добре, - відізвався Бегемот, - але в такому випадку, тобі їсти нічого  Це проблемка!».

«Я по дорозі знайшла деякі трави, - сказала Мілана, - їх можна їсти».

«Трави? – здивувався Бегемот, - ти дивна істота. В твоєму світі діти харчуються травами?».

Мілана зітхнула та сіла на землю. Вона одразу відчула, що борсук підійшов до неї, сів поряд. Вона навіть відчула погляд маленьких очей, що чекали пояснення. Піднявши голову, спробувала зрозуміти, де саме ці невидимі очі, але не побачивши нічого, закрила очі та почала свою розповідь. Бегемот не питав її, але вона відчула, що саме зараз має все розповісти.

Дівчина почала з самого початку, як вони з Анею вирішили йти в ліс, на пікнік. Розповіла про табір та дітей, що опинились в цій пастці. Не забула про подорож до цього самого дубу, біля якого вони з Бегемотом зараз сиділи. Розповіла про галявину та демонів, що живуть саме в цьому проміжному світі. Про оленя та рись розповідала обережно, оскільки вона не знала, яке відношення Бегемот мав до них.

Борсук слухав, час від часу пхав носом руку дівчини, вказуючи на те, що розуміє та підтримує її, або просто слухає. Мілана умисне промовчала про свою здатність ставити бар’єр та про подорож до свого світу. Все ж не можна так легко вивалити все невідомому другові, якого навіть не видно. «Може я просто збожеволіла» - миттєво подумала дівчина та вигнала цю думку так швидко, щоб Бегемот не встиг її прочитати.

«Проміжний світ, - хмикнув Бегемот, коли дівчина закінчила, - цікава назва для мого світу. Але я не можу ображатись на тебе. Судячи з твоєї розповіді, саме так і є, - він зробив паузу, - а щодо оленя та рисі, таких жителів в моєму світі дуже багато. Вони як таргани, то тут то там. Не зловити, не вигнати, - Бегемот зітхнув, - особисто не знаю про них».

«Але ж ти зараз тут, - Мілана показала руками в сторону, - вони були біля цього дубу. Звичайно, ми в проміжному світі лише день знаходимось, - вона махнула головою, - ось тільки я можу сюди потрапити та повернутись можу лише в світ лісу».

«Ти все правильно кажеш, - погодився Бегемот, - вони тут були, а я не був. Щоб ти розуміла, в моєму світі таких дубів дуже багато. Вчора я був там, сьогодні тут, завтра буду біля третього такого дерева, - Бегемот помовчав, - я мандрую по світу, слідкую за своїми деревами».

«Це дуже дивно, - всміхнулась сумно Мілана, - а хто ти на справді?».

«Я ж кажу, борсук Бегемот, - засміявся звір та стало зрозуміло, що він відійшов на декілька кроків, - я тобі дещо поясню, - Мілана посунулась ближче до невидимого друга, - цей світ доволі дивний, не стабільний. Ти бачиш його понурим та сірим, оскільки твої вороги заманили тебе сюди силою, обманом. Вони витягують з дітей радість. – він зробив паузу, - а в такому випадку, що тут може бути радісного? – останнє він сказав сумно, засмучено, наче йому було соромно за цю ситуацію, - олень та рись, про яких ти казала, це дуже стародавні істоти, що живуть тут. Ти сказала, що це демони, але ти не права, - він хмикнув, - ці істоти - звичайні жителі мого світу, що вміють впливати на інших, харчуватись страхами та іншими емоціями».

- Але страх їм не потрібен, - вголос сказала Мілана, - вони хочуть отримувати радість.

«Так, радість, - погодився Бегемот, - тому що страх вимотує, знищує істоту зсередини. Страх вбиває, а радість – ні. Радість, при обережному користуванні, може бути вічною. В якійсь мірі, я пишаюсь цими істотами. Вони вийшли на новий рівень. – він зітхнув, - хоча для тебе особисто це не дуже добре. Я не можу вмішуватись, це може порушити баланс мого світу, - пояснив Бегемот, - але я зроблю для тебе послугу, а можливо й дві. Перша, це пояснення. – він помовчав, - ще раз нагадаю, вони не демони, не над істоти. Вони вміють так само радіти, так само боятись. А страх вбиває. Запам’ятай це».

Мілана відкрила рот від здивування, але нічого не сказала, лише помотала головою та тихо подякувала. Борсук Бегемот підвівся та почав ходити кругами.

«Мені вже треба йти, - сказала невидима істота, - я вирішив, що зроблю тобі дійсно дві послуги. Першу я зробив. – він всміхнувся, - зроблю і другу. Повернись до мене спиною.»

Дівчина напружилась та міцно стисла кулаки, вона не розуміла навіщо їй повертатись спиною. Бегемот засміявся та попросив не боятись, вона навіть дякую скаже потім. Мілана зітхнула, закрила очі та повернулась. Десь, в середині себе вона розуміла, що може та має довіритись борсуку Бегемоту. Не встигла вона відкрити очі чи щось ще подумати, як відчула, що істота силою пнула її всіма чотирма лапами.

Дівчина не втримала рівновагу та боляче впала на землю. Несподівано, борсук вискочив на дівчину, прижимаючи її до землі. Бегемот мав неймовірну силу, схожу на силу оленя та рисі. Було відчуття, що він зроблений з каменю, дуже важкого каменю.

Спочатку нічого не відбувалось, лише було чути важке дихання невидимої тварини. Потім спину розірвав неймовірно сильний біль. Мілана закричала та спробувала вирватись. Вона билась руками та ногами, але будь яка спроба була марною. Що ти зробиш, якщо на тобі скеля? «Ну, хоча б не роздавила ця скеля мене своєю вагою» - хмикнула в думках дівчина.

​Несподівано, дівчина злякалась, відчувши що по спині потекло щось гаряче, капаючи на землю. Вона зрозуміла, що це кров. Це була її кров! Борсук Бегемот одну лапу поставив біля шраму, іншою, висунувши кігті, почав ворушити розрізану рану. Мілана заплакала від болю, напружилась, але це не дуже допомагало. Було враження, наче невідома істота хоче засунути в неї свою лапу, розірвати її, нашкодити.