Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

—Твою ж… Вони планують запуск ядерки? —  розгублено кліпнув на Діда Сергій.

— Активуй детонатор, —  мовив хрипло Дід.

Сергій активував команду детонації. Секунда, друга…Нічого не відбувалося. Сергію довелося відлетіти з лінії вогню, тож він відправив безпілотник на друге коло.

— Не дістає? — спитав Дід, уважно стежачи за маневрами Сергія.

— Та повинно… Ще й знову цей дивний сигнал…

— Який?

— Ось дивись, бачиш цю криву? —  показав Сергій на моніторі. — Саранойсі час від часу проявляє незначну активність, проте я так і не розібрався, що це. Воно не впливає на роботу пристроїв, не ідентифікується, а просто іноді проявляється, як… незвичний фоновий шум. От тільки фоновий шум не має здатності вмикатись та вимикатись з математично чіткими інтервалами. Тобто цей камінець іноді поводиться, як високотехнологічний пристрій, попри те, що це суцільний мінерал, без жодних мікросхем, чіпів чи чогось подібного. Я його спеціально вивчав під мікроскопом. А ще, якщо поряд є телефони чи інші мобільні пристрої, цей сигнал може спричиняти ледь помітне потріскування при розмові з іншим абонентом.

— Наче ти дзвониш з таксофона? — примружився Дід, не відриваючи погляду від монітора. Камера фіксувала численні постріли охорони та маневри безпілотника.

— Е-е-е, чесно кажучи не пам’ятаю, як він там звучав, — трохи розгублено відповів Сергій, заходячи на черговий віраж. — Так, а спробуймо підійти ближче…

—  Дитя сучасних технологій, —  пробурмотів Дід, зосереджено слідкуючи за зображенням, — Праворуч, забирай праворуч!  За ту хрінь!

— Та бачу! —   Сергій вивернув безпілотник для чергового маневру.

— Цей сигнал міг збити активацію нашого шаманського детонатора? —   нервово покусуючи вус спитав Дід.

— Думаю, ні. Не повинен. На випробуваннях такого не було.

— Сподіваймося, це не той випадок, коли срака наздоганяє у найнезручніший момент….

— Холера, ще трохи і мене накриють. Мій пристрій не розрахований на шквальний вогонь в настільки обмеженому просторі! — просичав Сергій.

В цей момент камера безпілотника зафіксувала спалах й зображення зникло.

—  Дідько! Схоже мене таки збили, — видихнув розпачливо Сергій.

— Та ні. Ти, наче, непогано йшов… Ану прокрути ще раз запис! Може, то таки був вибух? — промовив Дід.

Сергій нервово видихнув, відмотав відео, сповільнив. Останні секунди запису показали численні іскри від рикошету куль і великий спалах внизу, у шахті. Проте камера вимкнулася явно до того, як її досягнув вогонь чи вибухова хвиля.

— Здається, таки збили… Може, активність соранойсі порушила роботу захисного поля. Я не мав змоги перевірити їх взаємодію, — засмучено похитав головою Сергій.

— Ну…принаймні, ми спробували… — зітхнув Дід, кусаючи кінчик вуса. Дістав пачку цигарок, закурив. — І якийсь спалах точно був. Сподіваюся, не спалах запуску…

— Можна помоніторити їх канали, подивитися, що пишуть, — подала голос Стелла, яка весь цей час мовчазним привидом сиділа поряд разом з Ефірою.

— Не допоможе, — скрушно  зітхнув Дід. — Якщо ми підірвали те, що хотіли, то русня мовчатиме до останнього, щоб не розганяти паніку, а якщо ми зафіксували пуск їх ракети – то тим паче мовчатимуть. Сподіватимемося на перше… Пташку шкода. Ех, таки вийшов у нас детонатор-камікадзе. А я ж так розраховува на кілька рейдів.

— Іноді, щоб повернути колесо історії, цілком достатньо й одного… — чомусь відсторонено світло посміхнулася Стелла, вдивляючись у нічний пейзаж за вікном. На обрії палахкотіли спалахи грози.